Стратегія Української національної партії

Стратегія Української національної партії

Стратегія Української Національної партії була прийнята на Другому Зборі УНП 7 квітня 1990 року. А на Третьому Зборі УНП, який відбувся 24 листопада 1990 року, в Стратегію були внесені зміни і доповнення, які були зумовлені новою ситуацією в Україні, що виникла внаслідок діяльності Української Міжпартійної Асамблеї та розгортання руху за утворення Національних Збройних сил. Автором Стратегії УНП був Григорій Приходько.

Теоретичні та морально-політичні засади

1. Правове становище України. Програма УНП кваліфікує УССР як колоніальну адміністрацію в Україні. Теорія УНП знаходить, що УССР не є тотожна Україні. Як колоніальна адміністрація, УССР є чужою щодо Українського Народу та його Нації, а її намагання репрезентувати Український Народ, як його державність, позбавлені юридичних підстав. Увійшовши до складу СССР, адміністрація УССР зріклася самостійності в господарюванні, дипломатії і військовій справі. Зречення самостійності сталося без референдуму, а отже, членом СССР є УССР, а не Україна. Статус України як держави зафіксований Третім і Четвертим Універсалами Центральної Ради, підтверджений державними актами Гетьмана та Директорії і до цього дня не скасований референдумом в умовах державної незалежності, а отже, залишається правовою підставою боротьби за відновлення Української Держави. А акт Злуки 22 січня 1919 року, державні акти ЗУНР, Карпатської України й Українського Державного Правління дають правову підставу ще й для боротьби за соборність Української Держави.

2. Міжнародне становище України. На міжнародне становище України вплинув той факт, що ООН ототожнює її з УССР, а отже, вважає, що проблеми незалежності українців не існує. Має значення використання з пропагандистською метою колаборантів з числа українців, як репрезентантів української державності. Та вирішальне значення має геополітика наддержав СССР і США, які свій тандем самі кваліфікують як партнерство-суперництво. В геополітиці СССР і США Україні відведена роль заручниці мілітаризованої Москви, а Уряд США розглядає підневільне становище України як фактор стабільності в Європі. Останню цеглину в споруду образу українців для західного світу поклали ті національні опозиції, які проголосили своєю політичною метою конфедерацію та федерацію України в складі СССР^[1]. Однак, за час, що пройшов після Другого (надзвичайного) Збору УНП, сталися суттєві зміни. Виникло багато партій, які проголосили державну незалежність України як свою мету^[2]. Конфедералісти й федералісти втратили вплив на суспільство і змушені були декларувати свою прихильність до незалежності. Виникнення Української Міжпартійної Асамблеї та реєстрація громадян УНР нав’язали колоніальній владі політичне суперництво. Боротьба українців за державну незалежність стала доконаним фактом, що викликало симпатії до українців з боку інших поневолених народів та позитивну еволюцію ставлення урядів демократичних країн до України.

3. Правові межі діяльності УНП. Оскільки УССР є колоніальною адміністрацією, яка незаконно узурпувала українську державність, а отже, як союзна республіка не має юридичної сили, то і її конституція не має юридичної сили. Конституція СССР є конституцією метрополії, отже, ворожою щодо поневолених народів, а тому вона не може бути правовою базою для боротьби за державну незалежність Нації. Правову базу своєї діяльності УНП знаходить в конституціях та інших державних актах Української Народної Республіки часів Центральної Ради та Директорії, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки, Карпатської України та Українського Державного Правління. В галузі прав людини^[3] та народів^[4] УНП діє на основі міжнародного права, відкидаючи ті численні міжнародні угоди з участю СССР, які спрямовані на увічнення колоніального становища України.

4. Самообмеження в компетенціях. Програма УНП не має соціальних, культурницьких, екологічних та релігійних вимог, а містить лише державницькі вимоги. Таке самообмеження УНП зумовлене усвідомленням того факту, що суспільство, нація є множинними феноменами з таким розмаїттям галузей буття, що одна партія фізично не спроможеться охопити його. Якщо ж партія прагне охопити всю множину галузей національного буття, то вона свідомо, чи не свідомо, закладає підвалини майбутньої тоталітарії. УНП заперечує право будь-якої партії на монополію в політиці і дотримується думки, що необхідність якісної політичної діяльності в множинному суспільстві вимагає множини партій, а отже, їхнього відособлення. Програмова вимога політичного плюралізму, як гаранту демократії, втілюється самою Програмою УНП, як обмеження партії в компетенціях, залишаючи іншим партіям і громадам властиві для них справи.

5. Ставлення УНП до релігії. Серед українців діють різні Церкви. УНП констатує факт суперечності між різними конфесіями і прагне консолідації Нації довкола мети державної незалежності України. Консолідації УНП досягне тоді, коли вона не втручатиметься в міжцерковні суперечності, а отже, не надаватиме переваги жодній з українських Церков. Будь-яка Українська Церква для УНП є своєю саме тому, що вона українська, користується симпатіями партії, а тому УНП зобов’язується захищати Українські Церкви від зовнішнього ворога. Міжцерковні конфлікти в середині Нації мають бути розв’язані самими Церквами та парафіянами, Що стосується іноетнічних груп, то УНП, визнаючи їхнє право на культурну автономію, визнає за ними право на свої вірування і Церкви. Те саме стосується і Російської Православної Церкви. Якщо вона буде лише церквою російської етнічної групи, то УНП буде толерантна до неї, і буде нетолерантною, якщо РПЦ конфліктуватиме з Українськими Церквами.

6. Суперечка про кількість народів, які мешкають в Україні. УНП виходить з того, що в Україні мешкає тільки один народ  — Український. Кримських татар УНП не розглядає, бо їхня доля ще не визначена. В Україні немає таких народів як російський, болгарський, єврейський тощо, бо якби такі народи мешкали тут, тоді б ми говорили про те, що існують декілька російських народів, декілька болгарських тощо. Однозначне тлумачення категорій “народ” і “етнічна група” дозволяє розв’язати парадокс і з’ясувати, що є тільки один єврейський народ, батьківщиною якого Ізраїль; є тільки один грецький народ, який мешкає в Греції; є тільки один російський народ, який мешкає в етнічній Росії. Є також тільки один Український Народ, який мешкає в Україні, і в Україні він є єдиний народ. Крім Українського Народу в Україні мешкають етнічні групи (не народи!) росіян, греків, болгарів, євреїв тощо.

7. Шляхи боротьби за незалежність. Українські націонал-демократи обрали так званий парламентний шлях боротьби за державну незалежність. УНП знаходить, що участь українців у колоніальних органах влади є визнанням ними законності УССР, а отже, заперечує право Народу на боротьбу за деколонізацію та виведення з України окупаційних військ. Крім того, сподівання на те, що колоніальна структура добровільно перетвориться на національну, є марними, бо діючи на підставі Конституції СССР (що і становить сутність так званого парламентного шляху), депутати совєтських органів влади мусять визнати законність щодо України статей 74 і 75 Конституції СССР, які забороняють відокремлення “союзної республіки” без санкції парламенту СССР. УНП обрала інший шлях  — шлях громадянської боротьби за деколонізацію та виведення окупаційних військ і явочного творення структур Української Держави. УНП не вступає в стосунки з владою УССР, як незаконною, і бореться за її розпуск та за підпорядкування структури УССР національному парламенту. В той же час УНП вважає доцільним співпрацювати з окремими депутатами та групами депутатів совєтських органів влади, які, безумовно, ведуть боротьбу за незалежність. Така співпраця можлива як в тактичних справах (наприклад  — боротьба проти нової диктатури), так і в стратегічних (наприклад  — боротьба за національні Збройні Сили).

8. Право державного самовизначення. Перебуваючи на позиціях міжнародного права, УНП дотримується декларацій і практики ООН в тому, що на колонізованих землях право на державне самовизначення мають тільки корінні народи. Стосовно України це означає, що на її території може бути утворена тільки українська держава. Переселенці такого права не мають. І це  — справедливо. Площа планети Земля обмежена, і не всі народи мають свої території. Національна територія становить для народу ареал його самореалізації, в тому числі й державної самореалізації. Тож справедливість вимагає, щоб один народ мав не більше одного ареалу. Етнічні групи, які мешкають в Україні, є частками своїх народів. А їхні народи мають власні території. Тож неправомірною є вимога про надання адміністративно-територіальних автономій етнічним групам. Міжнародне право гарантує їм тільки культурну автономію.

9. Моральність волі. Боротьба за свободу взагалі і за незалежну Українську Державу, зокрема, є законною і моральною. Аморальним є кріпацтво. УНП веде свою діяльність в умовах аморалізованого, покріпаченого суспільства і усвідомлює, що тільки вільні люди домагаються незалежності. Щоб стати вільною від аморалізуючої пропаганди і практики колоніальної влади, людина мусить виробити в собі моральний імунітет, виробити почуття і звичаї господаря власної долі та землі. Ми діємо в своїй Батьківщині, ми здобуваємо свою волю, ми готові жертвувати за неї, тож ми не маємо потреби просити дозволу у колонізаторів. Це є наша відповідь владі метрополії, яка намагається встановити контроль над діяльністю партій, виношуючи задум їх реєстрації. Ми відповідаємо, що діємо в межах міжнародного права, а отже, реєстрація, якої влада домагається, є в дійсності актом перешкоди діяльності таких партій. Ми будуємо свою Державу  — вільну, правову, демократичну, а в такій державі регламентації зведені до мінімуму, і щоб виробити в собі цивілізаційні норми, ми заперечуємо регламентацію того, що міжнародним правом визнається як законне. Разом з тим, члени УНП долають всілякі табу кріпацької психології і діють відкрито, усвідомлюючи свою честь і своє право. Членство в УНП припускає особистий дискомфорт. Ми сприймаємо його свідомо, розуміючи, що метрополія не милує борців за державну незалежність колонії.

10. Морально-політичні орієнтири. Сьогодні ми спостерігаємо неспроможність суспільства орієнтуватися в морально-політичній шкалі цінностей. Зокрема, поведінка суспільства у висуненні лідерів свідчить про те, що в ньому переважають кон’юнктурні цінності. Героями комуністичного періоду стали відступники і колаборанти. Внаслідок геноциду українське суспільство втратило здатність розрізняти дійсних і фальшивих героїв. Це створює небезпеку того, що українці, пішовши за колаборантами та опортуністами, ризикують дійти до такої катастрофи, до якої їх довели більшовики. Тому моральний ригоризм, нетерпимість до колаборантства та опортунізму стають необхідною умовою морального відродження і адекватної політичної орієнтації українців. УНП відкидає поширену в суспільстві думку про те, що успішною політика буває тоді, коли вона нехтує мораллю. Ми спостерігаємо, як насаджене нам переважання кон’юнктурних цінностей над моральними породило поширений і стійкий стереотип поведінки, яку можна схарактеризувати як прислужництво, що призвело до капітулянтства українців в галузі мови, мистецтв, історії, не говорячи вже про державність.

11. Ідеологічна боротьба. Сучасний етап відродження України розпочався за умови цілковитої відсутності сучасних національних теорій. Цим пояснюється еклектика уявлень і рішень громадсько-політичних утворень, напруженість, а то й ворожнеча між окремими групами опозицiйників, позиції яких бувають діаметральні одна одній. Цим пояснюється сліпе запозичення методів інших націй, де національний рух не завжди забезпечений теоретично. Цим пояснюються і деякі дії української опозиції, які ставлять під сумнів її спроможність сформулювати національну проблематику. Внаслідок браку сучасних національних теорій, рух відродження йде шляхом сліпого пошуку, часто збочуючись на бездоріжжя. Без політичних теорій боротьба ідей переходить в площину боротьби людей, що супроводжується негативними явищами. Інтелектуальне зростання опозиції, професійність опозицiйників утвердиться, коли внутрішня ідеологічна боротьба вийде з ембріонального стану і сама стане професійною. Наша партія мусить довести своїм опонентам, що внутрішня ідеологічна боротьба не має нічого спільного з розколом Нації, що вона покликана однозначно дефініціювати категорії, виявити і висвітлити шкалу цінностей. Ми свідомо йдемо на ідеологічну боротьбу в середині Нації, щоб Нація відмовилась від фальшивих орієнтирів і прийняла орієнтири дійсні.

12. Конкуренція між народами. Боротьба народів за виживання, в тому числі й конкуренція між народами є доконаним фактом. Совєтська політологія заперечувала наявність міжнародної боротьби в СССР, чим позбавляла народи теоретичних уявлень про закони цієї боротьби. Це дозволило вивести з боротьби поневолені народи, і таким чином забезпечити позаконкурентні умови для поширення культури метрополії. Народ, який уникає конкуренції, приречений на вимирання. І це ми спостерігаємо серед українців, де відмова від боротьби за свою мову веде до вимирання мови і спричиняється до моральної деградації людини. УНП визнає конкуренцію між народами і розглядає початок відродження Нації, як початок визнання конкуренції та залучення до неї. Разом з тим, УНП виступає за те, щоб міжнародна конкуренція була мирною, ненасильницькою, а враховуючи недосконалість людської природи і агресивність державних правителів наших сусідів, УНП заявляє, що необхідними умовами, які гарантують мирний, демократичний спосіб конкуренції, є національні збройні сили, національна служба безпеки і національна поліція.

Методи діяльності УНП

1. Пропаганда змінює морально-психологічний стан українця, перетворює його з кріпацького на вільний, господарський. Пропаганда спирається на теоретичні розробки УНП та на теоретиків минулого й сучасного, чиї теорії відповідають вимогам УНП. Методами пропаганди є: розмноження і розповсюдження друкованих матеріалів, мітинги, зібрання, виступи на радіо й телебаченні. Враховуючи ту обставину, що совєтська преса стала дещо доступною для опозиції, доцільно використовувати її для пропаганди ідей УНП.

2. Політична освіта покликана розширити політичні знання українців, розкрити множину суспільства і закони цивілізованого співжиття народів, подолати інтелектуальне відставання в таких галузях знань, як історія, право, економіка, дипломатія. Для розгортання широкої мережі політичної освіти необхідною є організація підготовки лекторів та політичне навчання членів і кандидатів в члени УНП. Видається доцільним організувати партійний політологічний інститут, а поки фінансові ресурси УНП ще малі, то необхідно організувати політичні курси.

3. Дипломатія. Здобуття державної незалежності є надскладною справою. Здійснення її силами однієї партії є неможливе. Всі спрощені схеми політичної боротьби, особливо ті, які зводять боротьбу за державну незалежність до боротьби за часткові культурологічні та соціальні успіхи, не витримують перевірку дійсністю. Для досягнення незалежності необхідно консолідувати все суспільство, залучити українську діаспору і змінити статус Української Нації в міжнародному праві з об’єкта на його суб’єкт. Сказане тут ми можемо зробити методом дипломатії, діючи на паритетних засадах. Об’єктами партійної дипломатії є: соціальні верстви населення; українські партії й громади в Краю; іноетнічні групи в Україні; опозиційні партії й громади в Росії та в поневолених нею країнах; українська діаспора та партії й громади демократичних країн; уряди демократичних країн; ООН та її підрозділи; влада метрополії.

4. Правозахист. Процес національного відродження загальмований страхом українців перед можливими карами та перед можливістю опинитися наодинці з безробіттям або з тюремною адміністрацією. Правозахист, як метод, дозволяє зменшити страх, а отже, й залучити більше українців до боротьби за державну незалежність. Але на сьогодні українська громадсько-політична думка ще не схилилася на бік правозахисту. Причиною цього стало те, що боротьба за долю України відволікла всі інтелектуальні сили в політичну, культурницьку та екологічну галузі. Ставлячи за мету консолідацію Нації довкола здобуття незалежної Української Держави, УНП мусить сприяти розгортанню правозахисної діяльності. Але не доцільно утворювати правозахисні структури в межах УНП, бо міжнародні правозахисні федерації вимагають, щоб правозахист був політично нейтральним, тобто правозахисні структури в націях мають бути позапартійними і не повинні мати політичних цілей. Тож нашій партії належить підтримати вже існуючі правозахисні структури в Україні, сприяти виникненню нових, а в межах структури УНП доцільно доручити інформаційній службі встановити стосунки з позапартійними правозахисними структурами та інформувати їх про факти репресій проти членів УНП. Проведення кампаній силами УНП на захист своїх членів має бути узгоджене з правозахисними організаціями.

5. Пряма дія. Метод прямої дії є ненасильницьким і не допускає порушень прав людини. Він полягає в тому, що на своїй землі українці здійснюють свої задуми, не узгоджуючи їх з колоніальною владою. Прикладом такої дії стало утворення Української Національної Партії, а також Української Міжпартійної Асамблеї та реєстрація громадян УНР. В майбутньому нам доведеться вдаватися до такого методу, а УНП наголошує на необхідності узгодження прямих дій з міжнародним правом в галузі прав людини та народів. Треба врахувати також, що останнім часом Верховний Совєт СССР лібералізував деякі галузі суспільного буття, тож доцільно використовувати ті закони СССР, які не суперечать міжнародному праву і меті нашої партії.

6. Психологічний тиск полягає в проведенні таких масових заходів як маніфестації, пікетування, страйки й акти громадянської непокори. Ці заходи створюють психологічний тиск на владу з тим, щоб спонукати її до потрібних суспільству рішень. Беручи на озброєння цей метод, УНП, разом з тим, мусить пам’ятати, що колоніальна влада і шовіністичні кола поза органами влади схильні вдатися до провокацій з метою дестабілізації обстановки. Як правило, при подоланні дестабілізації влада вдається до військового режиму з терором проти національних патріотів. На це й розраховують провокатори. Тому акти психологічного тиску необхідно узгоджувати з іншими патріотичними та демократичними партіями і громадами і передбачати захисні дії на випадок військового режиму.

7. Апеляція. Вступати в стосунки з Верховним Совєтом УССР та Совєтом Міністрів УССР членам УНП забороняє партійна програма. Але вона дозволяє стосунки з владою метрополії. І, звичайно, вона передбачає стосунки з ООН, її підрозділами, Міжнародним Судом і з урядами демократичних країн. При домаганні усунення УССР зі складу ООН, апеляції стають одним із основних методів нашої боротьби. Передбачаються апеляції й до інших партій, громад та соціальних верств населення України.

Стратегічні цілі

До проголошення України незалежною Українською Державою суспільство мусить досягти певних стратегічних цілей, без чого державна незалежність Нації стає неможливою, або боротьба за неї ускладнюється.

1. Політизація й активізація народу. УНП виходить з того, що здобути державну незалежність може тільки Народ. Зовнішні спільники відіграють, хоч і важливу, але допоміжну роль. Тож найближчою стратегічною ціллю УНП є політизація й активізація Народу на боротьбу за державну незалежність. Для досягнення цієї цілі УНП мусить активізувати свої зусилля на реєстрацію громадян Української Держави, підготовку і скликання Національного Конгресу, дезінтеграцію імперської армії, пропаганду ідей державної незалежності, підтримку страйкового руху та діяльності військових, напіввійськових і військово-спортивних організацій Народу. Стратегічне значення має політизація населення областей Центру, Сходу і Півдня України. Досягти цього можна через активізацію робітничого класу. Складність в здійсненні цієї справи полягає в тому, що робітничий клас східних, центральних і південних областей України не пройшов етапу економічної боротьби. Тож, найближчим завданням патріотичних сил є допомога робітничому класові в організації економічних страйків, в яких він самоорганізується, утворить страйкові та профспілкові структури, політизується й добуде досвід боротьби за свої права. УНП мусить запропонувати робітничому класові, як і іншим верствам населення, економічну програму незалежної Української Держави та шляхи здобуття соціальних перемог в існуючих умовах. Вирішальне значення для державного майбутнього України має політизація молоді, в тому числі  — на бойкот імперської армії та утворення національних Збройних Сил, а також досягнення суспільної згоди між українцями та іноетнічними групами в Україні, підтримка ними боротьби Народу за державну незалежність.

2. Дискредитація колоніальної структури та мобілізація суспільства на громадську непокору. Національно-визвольний рух увійшов в кризу внаслідок того, що маневри імперської влади з так званою демократизацією відтягнули основні активні сили Нації в колоніальну структуру влади. В народі була посіяна ілюзія можливості еволюції колоніальної структури в національну державу. Практика так званих демократичних совєтів довела, що колоніальна структура не тільки не може стати національною, а й не спроможна впоратися з тими економічними, фінансовими й товарними проблемами, які вона породила. УНП має розкрити її минулі й сучасні злочини проти народу, її наміри придушити національно-визвольний рух, тереново розділити Україну та розв’язати громадянську війну і міжетнічну ворожнечу в Україні. І це незважаючи на те, хто входить до складу колоніальної структури. Її сутність визначена її підпорядкованістю метрополії, а не складом депутатів, які самі стають її жертвами, якщо наважуються виступити проти волі метрополії.

3. Утворення національно-визвольного фронту. Досі національно-визвольні сили діють нескоординовано, що ускладнює боротьбу за державну незалежність. Разом з тим, помітні тенденції до утворення політичних блоків з сил, чиї програми та стратегії збігаються. Однак, для досягнення державної незалежності необхідне об’єднання всіх патріотичних сил в один національно-визвольний фронт. УНП виступила ініціатором консолідації патріотичних сил, взяла активну участь в утворенні і діяльності Української Міжпартійної Асамблеї та громадянських комітетів. Тепер вона має вступати в переговори з іншими партіями та громадсько-політичними організаціями, які стоять на засадах державної незалежності, на предмет об’єднання в один національно-визвольний фронт.

4. Консолідація Українського Народу. Значні групи українців опинилися поза Україною не з власної волі, а це дає їм право бути громадянами Української Держави. Мільйони українців мешкають на українських землях поза межами УССР. Тереновий і політичний розкол України, вимушена еміграція, неможливість спілкування українців Краю і Діаспори, антиукраїнська політика імперії породили соціальні, світоглядні та політичні розбіжності. Але між всіма українцями існує культурна єдність, що дає можливість подолати розбіжності і консолідувати Український Народ. УНП має встановити контакт з групами українців у різних країнах і разом з іншими патріотичними силами в Україні та Діаспорі сприяти спілкуванню українців на особистому та груповому рівнях, а також мобілізації їхніх зусиль на звільнення Батьківщини від колоніального ярма, на пошук спільників Української Нації, на економічну та політичну підтримку патріотичних сил в Україні.

5. Збройні сили, поліція та служба безпеки Нації. Колоніальні й шовіністичні сили не погодяться з державною незалежністю України. Вони зараз вдаються до провокацій на тереновий та політичний розкол Нації та на підбурювання мешканців України до міжетнічної ворожнечі. В майбутньому від них треба чекати інтервенції, розпалювання громадянської війни, економічного бойкоту та екологічних диверсій. Гарантами теренової цілісності й безпеки Нації та громадського спокою є національні збройні сили, поліція й служба безпеки. Політична практика показує, що колоніальна влада не може й не бажає дати Нації ці важелі влади. Тож постає необхідність в їх явочному утворенні. Однак така справа не під силу одній партії. Крім того, бажано не допускати партійних збройних формувань, які можуть стати знаряддям громадянської війни. УНП має підтримувати зусилля патріотичної молоді на утворення загонів громадської самооборони і протистояти спробам окремих партій підпорядкувати їх собі. УНП має домагатися від Української Міжпартійної Асамблеї скликання в найближчому часі Національного Конгресу, як легітимного органу влади, який підпорядкував би собі окремі загони самооборони і законодавчо утворив би Українські Збройні Сили, Поліцію та Службу Безпеки. До скликання Національного Конгресу Українська Міжпартійна Асамблея мусить взяти на себе фінансування й кадрове забезпечення таборів військової підготовки для юнаків, які відмовляються від призову до імперської армії або втікають з неї і які бажають служити в національній армії. Одним з першочергових завдань є патріотична діяльність серед українців  — офіцерів совєтської армії та міліції, які повинні стати кадровою базою національних сил.

6. Роздержавлення власності та економічна безпека Нації. Роздержавлення власності зіткнулося з перешкодами з боку колоніальних органів влади та компартії. Якщо колоніальні органи влади намагаються утримати в державній власності господарські галузі, які зараз підпорядковані державі, то компартія прагне взяти контроль над підприємствами, які переходять в акціонерну, кооперативну та приватну власність. Разом з тим, імперська влада, без згоди Народу, планує продати численні підприємства й ділянки землі закордонним фірмам. Спостерігаються численні випадки перешкод для осіб української національності, які не є комуністами, в отриманні права на утворення кооперативів та придбання землі, техніки й кредитів. Колоніальна влада таким чином намагається увічнити кріпацьке становище українців і передати Українську Націю в економічну залежність від зовнішніх чинників. УНП свідома того, що економічна залежність Нації зумовлює її політичну залежність, а розвиток Особи й Нації можливий лише в умовах політичної та економічної свободи. Своє завдання в економічній галузі повсталої Нації УНП бачить в організації боротьби суспільства проти дій колоніальної влади, які спрямовані на продаж підприємств та землі закордонним фірмам, проти дискримінації українців в економічній діяльності, проти передачі роздержавленої власності привілейованим особам та проти саботажу імперською владою роздержавлення власності. УНП також свідома того, що політично й економічно гноблений Український Народ втратив досвід в господарюванні. Для того, щоб українці стали конкурентоспроможними, УНП, разом з іншими політичними та громадськими силами, і насамперед з Українською Міжпартійною Асамблеєю, мусить сприяти розгортанню мережі початкових шкіл бізнесу та заснуванню кредитових кооперативів. Важливу роль у відродженні господарського досвіду Народу мають відіграти українці Діаспори. УНП мусить залучити їх до економічної діяльності в Україні, в тому числі до економічної освіти населення та до економічних, політичний і дипломатичних заходів для економічної безпеки Нації.

7. Зміна статусу Української Нації в міжнародному праві. УНП констатує, що Українська Нація в міжнародному праві є об’єктом політики інших держав. Численні угоди ССР з демократичними країнами, в тому числі з членами антигітлерівської коаліції, закріпили за Україною статус складової СССР і не визнають за українцями права на незалежність. Натомість, Організація Об’єднаних Націй визнала колоніальну структуру УССР як українську державу і тим заперечила право українців на відновлення своєї держави. Боротьба за зміну статусу Української Нації в міжнародному праві є боротьбою за дипломатичне та фактичне визнання іншими країнами Української Держави, а отже, і на визнання права українців на її відродження. Останнім часом в інтелектуальних та урядових колах країн Заходу спостерігається зацікавленість політичними процесами в Україні, зокрема, боротьбою за Українські Збройні Сили, реєстрацією громадян УНР, політичними страйками та бойкотом призову до імперської армії. Дезінтеграційні процеси в Збройних Силах СССР похитнули довіру урядів західних країн до совєтської імперії. Основне, що зумовлює зараз підтримку Заходом імперії, є страх перед можливістю ядерної війни внаслідок розпаду імперії. Цей страх підтримує сама верховна влада СССР, щоб не допустити переорієнтацію зусиль урядів демократичних країн на підтримку національно-визвольної боротьби народів. УНП мусить активізувати дипломатичну діяльність, щоб довести Заходу безпідставність страху. Чинником загрози ядерної війни є СССР, а не його розпад. Совєтські ядерні сили утворені за допомогою проектів та кредитів Заходу і за його мовчазної згоди. Більш того, західні ядерні держави, спільно з СССР заборонили володіння ядерною зброєю іншим націям, в тому числі Українській. Отже, відповідальність за існування совєтських ядерних сил та їхню долю цілковито лежить на урядах США, Великобританії та Франції. Дипломатична служба УНП має довести демократичному світові аморальність допомоги у створенні ядерних сил СССР. Страх тих урядів перед можливістю ядерної війни не є ні моральною, ні правовою основою підтримки совєтської імперії та відмови від підтримки національно-визвольної боротьби підсовєтських народів. Дипломатичні зусилля УНП мають бути спрямовані на інформування суспільств та урядів демократичних країн про національно-визвольну боротьбу українців і за допомогою цього домогтися від них політичної, економічної та дипломатичної підтримки повсталої Нації.

Джерела

• Українська Національна Партія. Документи. Програма, Стратегія, Статут. — Львів-Вінниця, 1991.

• А. Г. Слісаренко, М. В. Томенко. Нові політичні партії України. - Київ.  - 1990.

Примітки

1. Проект Програми Народного руху України.//Літературна Україна. 16 лютого 1989 року
2. А.Г. Слісаренко, М. В. Томенко. Нові політичні партії України. —. Київ —. 1990.
3. Загальна декларація прав людини [1]
4. Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам//СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. — Москва: Международные отношения, 1989 — С. 427 —428(рос.)