Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 226 419 текстів.

Календар

12 травня

1815 — народився Віктор Григорович, один з основоположників слов'янської філології
1849 — народився Микола Соловйов-Несмілов, російський письменник
1865 — народилася Софія Окуневська-Морачевська, українська лікарка, освітянка, феміністка та ерудитка
1875 — народився Яків Чепіга, український педагог, психолог, громадський діяч
1967 — помер Джон Мейсфілд, англійський письменник, поет

Вибрана проза

Володар. (Нью-Йорк, 1976) Нікколо Мак'явеллі
… Ті, що лиш при помочі фортуни з звичайних громадян стають володарями, осягають це з малими труднощами, але вдержуються з великими. На свому шляху не натрапляють на ніякі перепони, бо вони летять, мов на крилах. Та всі ці турботи зявляються пізніше, коли вже там усадовилися. Це ті володарі, що дістали державу або при помочі гроша, або з ласки того, що цю державу їм дає. Таке сталося багатьом у Греції у містах Йонії і Гелєспонту, де Дарій, для своєї безпеки і слави, посадив своїх володарів. Таке було і з тими цісарями, що з звичайних людей, через здеморалізованих вояків, доходили до влади. Ці володарі звичайно опираються на волі і щасті тих, що зробили їх великими, а ті обі речі є найнестійніші і найхимерніші. Ці володарі не вміють і не можуть утриматися на тому щаблі: не вміють, бо хто не є людиною великого розуму і прикмет, той не потрапить командувати; не можуть, бо не мають військових сил, які були б їм віддані і вірні. Врешті, держави що творяться зненацька, як усі інші речі природи, які родяться і швидко ростуть, не можуть мати таких звязків і коріння, щоб їх не змів перший буревій. Отож ті, — як сказано, — що зненацька стали володарями, не мають стільки сприту, щоб уміти затримати те, що їм фортуна дала, ані щоб створити згодом ті підстави, які інші мали вже передтим, поки стали володарями.

читати далі…

Вибрана поезія

Володимир Свідзінський

Поезії. (Львів, 1940)

Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.

Де ж ти? Твоєї пісні звук,
Лину́вши, потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш задихана, щаслива.

Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.

Добігла — проливень затих.
Тепер, цілуючи, вдихаю
З плечей обризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.

1936