Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 226 555 текстів.

Календар

16 травня

1703 — помер Шарль Перро, французький письменник-казкар
1788 — народився Фрідріх Рюккерт, німецький поет, перекладач
1817 — народився Микола Костомаров, український історик, етнограф, письменник
1835 — померла Феліція Гіменс, англійська поетеса
1845 — народився Дітріх Шефер, німецький історик
1895 — народився Тодось Осьмачка, український письменник, поет, перекладач
1938 — розстріляний Пилип Капельгородський, український письменник
1947 — помер Євген Барвінський, український історик, архівіст, бібліограф, юрист, видавець

Вибрана проза

За сестрою. (Краків, 1941) Андрій Чайковський
… — Ну, добре, мені вже тепер нікуди їхати, а просто додому. — А хіба ж ти не втікав в Україну? — Ні! Мене післав пан по знахаря. В степу знахар славний живе. Я знаю його печеру. У мого пана син недоліток занедужав; що й робили, нічого не помагає. Так бранці переповіли панові про нашого знахаря. А він мені дідусем по мамі приходиться. Так пан Мустафа кличе мене, гладить по голові та й каже: „Їдь по того славного чоловіка, бери найліпшого коня з мого табуна, хай приїжджає сюди. Я його золотом обсиплю, як він поможе. Коли не привезеш, каже, то твоя смерть“. Тепер хай буде тому смерть, що мені не дав доїхати. Ну! Мустафа-ефенді гарненько тобі подякує… — А ти певно брешеш… — Незадовго побачиш, чи брешу. Їдьмо скорше… Татаринові стало страшно. Він знав, що Мустафа гострий чоловік і жартів не знає. Тепер ще Павлусь став поспішати. — Чому ти мені відразу цього не сказав? „Бо мені самому таке на гадку не прийшло“, подумав собі Павлусь, а голосно каже: — Тепер можу тобі сказати усе. У нас так: їдеш по знахаря для хворого, то не оглядайся позад себе, ані не кажи нікому, куди їдеш, а то вся знахорева сила пропала і хворому не поможе. Як прийдеш до знахаря, так він зараз тебе питає: „А не оглядався позад себе? Не казав нікому, куди їдеш?“ Ти скажеш правду, то він і вусом не моргне і не поїде. А коли ти оглядався, або сказав, а збрешеш, то він поїде, але не вилікує. Тому я тепер до знахаря не поїду, бо коли б збрехав і він приїхав, а не поміг, то Мустафа-ефенді йому голову відрубати накаже; а мені його шкода, бо кажу тобі, він мені дідусем приходиться і славний знахар. Йому 150 років з роду. Борода в нього по саму землю, а вії такі, що ціле лице заслоняють. Казала моя покійна бабуся, царство їй небесне, що він вродився з зубами, з оселедцем і з вусами.
		page=
читати далі…

Вибрана поезія

Микола Костомаров

Струни. Том I. (Берлін, 1922)

ТУГА.

Гаю мій, гаю, гаю зелененький!
Вітре мій, вітре, вітре швиденький!
В густому гаю листя жовтіє;
Вітер, гілок не колише й не віє;

Те, що колись по весні красувалось,
Те, що колись міні так сподобалось,
Змерзло, захляло, затихло і зникло.
Серце кохатись тим світом одвикло.

Там, де в кущі воркотала голубка,
Там жартувала колись моя думка.
Стихла, замовкла туга голубяча —
Геть прокотилась та думка хлопяча.

І місяць повний, і ясна водиця…
І ти вродлива, кохана дівиця, —
Зникло те в осені, що було літом…
Серце не хоче кохатись цим світом.