Книга пісень (1892)/Були ми маленькими дітьми…
| ◀ Люде! не глузуйте з чорта… | Книга пісень Поворіт до дому Були ми маленькими дітьми… пер.: Леся Українка |
Сумно в серденьку і з горя… ▶ |
|
Були ми маленькими дітьми, —
Весе́леньких пара діток;
В курник заберемось бувало,
Сховаємось там у куток,
Після й заспіваєм, як півень;
Хто небудь іде до хліва, —
От ми: „Кукуріку!“ — він дума
На нас, що то півень співа.
В дворі нашім скриня стояла,
Ми вбрали папером її,
І хату порядну зробили
Собі ми із скрині тії.
Старая сусідськая кицька, —
Ото у нас гість був такий;
Її ми вітали й низенько
Вклонялись, мов пані якій.
Питали її про здоровья,
Чи все в неї вдома гаразд;
Ох, потім прийшлося про теє
Питать старих кицёк не раз!…
Ми часто собі, мов стариї,
Поважну розмову вели,
Про те, як то все було краще,
Як ми молодими були,
Про вірність, любов і про дружбу,
Що все те зо світа зника,
Що грошей немає, а кава
Тепер дорогая така!…
Минули забави дитячі,
Все ги́не й не вернеться знов, —
І гроші, і світ, і часи ті,
І вірність, і дружба, й любов!
Л. У.