Словарь української мови (1924)/бандура

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бандура
Берлін: Українське слово, 1924

Банду́ра, ри, ж. 1) Музыкальный инструментъ въ родѣ гитары. Части: ру́чка — грифъ; спідня́к — выпуклый овалъ; верхня́к — вибрирующая поверхность, дека; голосник — отверстіе въ декѣ, пристру́нник — планка, на окружности овала, къ которой прикрѣплены струны; коби́лка — порогъ, черезъ который перекинуты струны. Струнъ отъ 12 до 30 и болѣе; шесть большихъ струнъ наз. бунти, первыя три, басы — кишкові́, 4-я — дротова́, 5-я — при́йма, 6-я — те́рція; шесть короткихъ струнъ назыв. пристру́нки. КС. 1882. VIII. 281—282. 2) = Картопля. Вх. Лем. 389. Бандури душені. — Растертый картофель. Вх. Лем. 412. Ум. Банду́рка, банду́ронька, банду́рочка. Ой там козак похожає, у бандурку виграває. Мет. 73.