кукібниця, і нашим коморам не клюшниця. Чуб.
Кляк, ка, м. 1) Заломъ на деревѣ, камышѣ, стебляхъ хлѣба, дѣлаемый обыкновенно съ цѣлью обозначить нужное; зарубка на деревѣ съ той-же цѣлью. 2) Межевой знакъ, состоящій въ обозначенномъ чѣмъ-либо (обыкновенно — зарубами, а иногда просто заломомъ) деревѣ или граничномъ столбѣ. К. ЧР. 424. Оборе плугом, обнесе копцями, ровом обкопає, або огряничить кляками (землю). К. ЧР. 199. 3) Во внѣшнемъ колесѣ водяной мельницы каждый изъ двухъ деревянныхъ круговъ, ограничивающихъ колесо и связывающихъ лопа́тки. Черниг. у. 4) Ледяная сосулька. 5) Родъ дѣтской игры. Ив. 22.
Кляка́ти, ка́ю, єш, с. в. кля́кнути, кну, неш, гл. Становиться, стать на колѣни. Ой як дівча ся улякло, на коліна пред ним клякло. Гол. I. 237. Клякни, клякни, жено моя, буде стята гловка твоя. Гол. I. 172.
Клякови́й, а́, е́. Клякове́ де́рево. Дерево, отмѣченное знакомъ для обозначенія мѣста межи. См. Кляк, клячи́ти. Левч. 48.
Кля́мати, маю, єш, гл. 1) Стучать щеколдой. 2) Чавкать. Клямаєш як свиня. НВолын. у.
Кля́мба, би, ж. = Клямбра 2. Угор.
Кля́мбра, ри, ж. 1) Родъ скрѣпы или деревянныхъ тисковъ, употребляющихся для удержанія вмѣстѣ сколачиваемыхъ досокъ. Перш треба у клямбри взяти, а потім вже шпуги заганяти. Подольск. г. 2) Скоба, скрѣпа желѣзная. Угор.
Кля́мка, ки, ж. Щеколда. Коли чує, — хтось лапає біля клямки; відчинив двері. Стор. Кля́мка запа́ла. Дѣло кончено, поздно ужъ. Ном. № 1840, 1841. Ум. Кля́мочка. Вона зараз притягне залізну клямочку з гвіздочком. Ком. II. 67.
Кля́мра, ри, ж. = Клямбра 1. Шух. I. 88.
Кля́ння, ня, с. Брань. Вх. Лем. 425.
Кля́нути, ну, неш, гл. Хлынуть. А кров так і клянула з його. Звенигор. у. Слов. Д. Эварн. См. Хлянути.
Кля́па, пи, ж. Старая корова. Вх. Лем. 425.
Кля́скати, каю, єш, одн. в. кля́снути, сну, неш, гл. 1) Хлопать, хлопнуть. Біс перістий свиснув, кляснув. Гул.-Арт. (О. 1861. III. 106). 2) — язико́м. Щелкать, щелкнуть языкомъ. Вх. Лем. 425.
Клясти́, кляну́ (клену́), не́ш, гл. 1) Проклинать. Не співає чорноброва, кляне свою долю. Шевч. 69. Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас. Єв. М. V. 44. 2) Поносить, ругать. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831.
Кля́тий, а, е. 1) Проклятый. Нехай кляті бенкетують. Шевч. 53. Жидюга… лічить гроші коло ліжка, клятий. Шевч. 135. 2) Переносно: упорный, упрямый.
Кляття́, тя́, с. Проклятіе. Ой згадай про мене, здійми кляття з мене, горлице сивенькая. Гатц.
Клятьба́, би́, ж. 1) Проклятіе. Слухайте, панове-молодці, як то жіноцька клятьба дурно йде. ЗОЮР. I. 217. 2) Заклятіе. Як німа клятьба, то візьмеш скарб, а то, кажуть, ні. Канев. у.
Кляч, ча́, м. Каждая изъ двухъ палокъ на концахъ рыболовной сѣти (го́нишної сі́тки), невода; къ клячу́ привязанъ канатъ, за который вытягивается сѣть. Браун. 12. Біля кляча на сподах камінь, щоб сторч кляч ішов. Азовск. побережье.
Кляча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Стоять на колѣняхъ. 2) Дѣлать родъ плетня въ лѣсу, подрубивъ тонкія деревья, наклонивъ и перепутавъ ихъ между собою. Чигир. у.
Клячи́ти, чу, чиш, гл. 1) Заламывать стебли растеній для обозначенія чего-либо; вообще дѣлать кляк (см. Кляк 1 и 2). Клячать комиш: охвативши в оберемок стоячого на пні комишу і стиснувши його кріпко руками, переломлють: комиш… покаже признаку. О. 1862. II. Кух. 65.
Кляч(ш)ни́к, ка́, м. = Кляч. Вас. 186.
Кля́штор, ра, м. Католическій монастырь. Будувать кляштори і костьоли. Стор. МПр. 45.
Кмети́ня, ні, ж. = Кметиця. В рям'я б одяглася я, наче та кметиня. Щог. Вор. 36.
Кмети́ти, кмечу́, ти́ш, гл. Смекать, понимать; замѣчать, примѣчать. Уже дитина кметить. НВолын. у.
Кмети́ця, ці, ж. Крестьянка, жена крестьянина. Коб мі Бог дав такі косоньки, годна ж бим бути за кмітським сином, за кмітським сином кметицьов бути. Гол. IV. 77.
Кметли́вий, а, е. Понятливый.
Кме́тський, а, е. Крестьянскій, принадлежащій кме́теві. За кмітським сином кметицьов бути. Гол. IV. 77.
Кметува́ти, ту́ю, єш, гл. Думать, раздумывать. Так чоловік кметував, поглядаючи. Св. Л. 160.
