Шеле́пати, паю, єш, гл. 1) Брести, шлепать по грязи. 2) = Шолопати. Вх. Зн. 82.
Шеле́пнути, пну, неш, гл. Упасть съ шумомъ. Він так і шелепнув у саму середину. Таращ. у.
Шелепоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Шелестѣть.
Шеле́пуватий, а, е. Глуповатый, придурковатый.
Шеле́снатий, а, е. Густолиственный и потому многошумный. Ясень шелеснатий. Гол. IV. 511.
Шеле́снути, сну, неш, гл. 1) Однокр. отъ шелесті́ти. Зашелестѣть. Водою іде — не хлюпне; очеретом — не шелесне. Ном. № 24, стр. 291. 2) Плеснуть, упасть въ воду съ шумомъ. Треті півні кукуріку — шелеснули в воду. Шевч. 30.
Ше́лест, ту, м. Шелесть, шумъ. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. Переносно: шумъ, смятеніе, суматоха. Ну, наробив шелесту! — Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108.
Шелесті́ння, ня, с. Шелесть, шумъ. Левиц. Пов. 276.
Шелесті́ти, щу́, сти́ш, гл. Шелестѣть, щумѣть. По соломі ходить, та не шелестить. Ном. А що в лісі за тихо, тілько листя шелестить. Чуб. V. 47. Уліз у чужу солому, та ще й шелестить. Ном. № 9696.
Шеле́сть, меж., выражающее шелестъ, шумъ, внезапное появленіе. По-за кущем шось шелесть, шелесть. Ном. № 4356. Та до вдовівни навпростець шелесть за рушниками. Шевч. 588. Як єсть, то шелесть, а як скупо, терпи губо. Ном. № 10830.
Шеле́хнути, хну, неш, гл. = Шеле́снути.
Шели́хвіст, хвоста, м. 1) Особая порода утокъ. 2) Вѣтренникъ, пустой человѣкъ. Біжить якийсь ляшок — так видно якийсь шелихвіст: „А нумо“, каже хліборобові: „на дуель“. Ном. № 880.
Шело́м, ма, м. Шлемъ. Брязчить шабля о шеломи, трещать списи гартовані. Шевч. 645. Ум. Шеломо́к.
Шеломо́к, мка́, м. 1) Ум. отъ шелом. 2) Полѣсская лѣтняя шапка изъ толстаго домашняго сукна въ видѣ конуса, усѣченнаго сверху параллельно основанію. Чуб. VII. 413.
Шелуді́вка, ки, ж. Родъ писанки съ орнаментамъ изъ непо́вної ро́жі. КС. 1891. VI. 374.
Ше́львах, ха, м. 1) Часовой, караульный. А тим часом дали знати, що шельвах убився на цісарській таки брамі. Федьк. III. 165. 2) Стоя́ти на ше́льваху. Быть на часахъ. Стоїть Іван на шельваху — дрібний лист читає. Федьк. III. 160.
Шельві́я, вії, ж. = Шавлія. По горі, горі зацвіла шельвія. Гол.
Ше́льма, ми, об. 1) Бранное: шельма. К. ЧР. 396. Шевч. 136. Стоїть шельма розлучниця, з милим обнялася. Чуб. V. 185. 2) = Кадина. (Стрижевск.).
Шельмо́ванець, нця, м. 1) Клейменый черезъ палача (обрѣзываніе ушей). 2) Клейменый каторжникъ.
Шельмува́ти, му́ю, єш, гл. 1) Клеймить, обрѣзывая уши. 2) Бранить, клеймить, шельмовать.
Шельпоті́ти, чу́, ти́ш, гл. = Шелепотіти. Харьк. у.
Ше́люг, га, м. 1) Красная лоза, тальникъ, Salix acutifolia. ЗЮЗО. I. 34. Мнж. 149. 2) = Шеляг. Не видушила у нього ні шелюга. Фр. Пр. 169.
Шелюга́, ги́, ж. = Шелюг. О. 1861. VIII. 93. ЗЮЗО. I. 134.
Шелюго́вий, а, е. Изъ тальника. Мнж. 149.
Шелюжи́на, ни, ж. Прутъ изъ тальника. ЗЮЗО. I. 134. Нехай лоза-шелюжина згинається нижче. Щог. В. 76.
Шелюха́тися, ха́юся, єшся, гл. Качаться, колебаться. Очерет над водою шелюхається. Грин. III. 649.
Шелюшко́вий, а, е. (Шелюжковий?). Шелюшко́ві у́ставки Родъ вышивки въ сорочкѣ. Kolb. І. 48.
Ше́ляг, га, м. 1) Старинная мелкая монета. Знаю, як мідний шеляг. Ном. № 2887. Стільки правди, як в шелягу сребра. Ном. № 6902. 2) мн. Родъ убора на пла́хтах. Черн. у. Ум. Шеляжо́к, шеляже́чок, шеляже́нько. Збірайте шеляжки дрібненькі. О. 1862. IV. 24.
Шемели́ти, лю́, ли́ш, гл. Шелестѣть. Радом.
Шемі́нь, ня, м. Трехгранный тяжелый желѣзный ломъ для откалыванія крупныхъ кусковъ льда при устройствѣ прорубей для рыбной ловли. Вас. 187.
Шемтіти, мчу, тиш, гл. Шуршать, производить шорохъ. Вх. Лем. 484.
