годі вчить, і не сідає коло його, стидиться. ЗОЮР. I. 48.
Стидки́й, а́, е́. Заставляющій себя стыдиться, постыдный. Де ся взяв татарин, стидкий, бридкий, поганий. Макс. Сидить стидка з своім милим, да ще й обнялася. Чуб. V. 421.
Сти́дко, нар. Стыдно, постыдно. Стидко, бридко Яремою зваться, а Ярема: „Гов!“. Ном. № 6285.
Стидни́й, а́, е́ = Стидкий. Стидна пісня.
Сти́дно, нар. Стыдно. А з хорошою та й уродою та не стидно й меж люде. Чуб. V. 53.
Стидо́вище, ща, с. Стыдъ, позоръ. К. Дз. 100. Оце стидовище: палець болить, а він валяється цілий день, — от, мов, хворий. Лебед. у. Та, їй Богу, це ж стидовище так робити! Пирят. у.
Стидо́в'я, в'я, с. = Стидовище. Оце дожилися! сказано, стидов'я людське, та й годі! ні з чого паски спекти. Лубен. у.
Стидува́ти, ду́ю, єш, гл. Стыдиться. Я стидую перед людьми. Борз. у.
Стик, ка, м. = Істик. Гол. II. 562.
Стика́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Смыкать. Сії ночі й очей не стикав. 2) Сходиться, смыкаться. Кінці з кінцями не стикають. Ном. № 9867. См. Стикатися 2. 3) Сваливать, сворачивать. Все на його стикає. Ном. № 10865. Кажу: йди в поле, а він стикає на Петра, — нехай той іде. Камен. у.
Стика́тися, ка́юся, єшся, гл. 1) Скитаться, слоняться. Прогнав батько, а вона й стикається отак. НВолын. у. От стикається, як пес. Ном. № 13816. 2) = Стікатися 2. Як би воно (небо) з землею стикалось, то й не можна було б об'їхати навкруги землі. Ком. Р. I. 18, 19.
Сти́лий, а, е. Холодный, остывшій, мертвый. Употр. какъ бранное слово. Хоч не кличу, все чує: нехай стилий ночує. Чуб. V. 198. До сти́лої ма́ми. Чортъ знаетъ сколько! А на школі горобців до стилої мами. Рудан. I. 61.
Стина́ти, на́ю, єш, сов. в. стя́ти, зітну́, неш, гл. 1) Отрубать, отрубить, отсѣкать, отсѣчь, срубать, срубить. Будем ми тернове віття, верхи стинати. АД. I. 108. Стинати липу. Гн. II. 186. 2) Обезглавливать, обезглавить, казнить. Уже милую до гробу впускають, а милому головку стинають. Чуб. V. 731. 3) Стя́ти зу́би. Сжать зубы. Як упав, зуби стяв, ледві спам'ятався. Чуб. 4) Стина́ти плечи́ма. Пожимать плечами. Дивиться на мене, стина плечима та й годі. Лебед. у. См. Стенати.
Стина́тися, на́юся, єшся, сов. в. стя́тися, зітну́ся, нешся, гл. Вступать, вступить съ кѣмъ въ борьбу, въ бой, въ споръ, въ тяжбу, сразиться, сцѣпиться. Із ордою Супрун стявся. Нп. Стявся з паном наш писарь. Черк. у. Били.... неприятеля всюди, де тілько стинались. К. ЧР. 311. Не стинайтесь, пани браття, з Наливайком близько. К. Досв. 9. Мася з матір'ю зуб на зуб стинається. Св. Л. 278.
Сти́ра́нка, ки, ж. Кушанье = Затірка. Вх. Лем. 470. Бив циган циганку за пісну стиранку. Фр. Пр. 29.
Стира́ти, ра́ю, єш, сов. в. сте́рти, зітру́, треш, гл. 1) Стирать, стереть. Рудч. Ск. II. 150. Ото щось діти крейдою понаписували на дверях, — зітри. Харьк. Вона почала стирати пил. Левиц. Пов. 61. 2) Истирать, истереть. Мовчи, бо я тебе на кабаку зотру! Ном. № 3618.
Стира́тися, ра́юся, єшся, сов. в. сте́ртися, зітру́ся, трешся, гл. 1) Стираться, стереться. 2) Истираться, истереться. Було трошки тютюну в кисеті, та стерлося на попіл. Харьк. Зовсім стерся полоз, — от-от треба викидати. Харьк. 3) Сражаться, имѣть стычки. Стали ся ляхи з козаками стиратися. Нп.
Сти́рити, рю, риш, гл. Встащить.
Сти́рник, ка, м. = Стерник 1. Макс. (1827), 38.
Сти́рок, рка, м. 1) Истертая, истершаяся вещь. Які там полоззя? Сами стирки. Міусск. окр. 2) Полотенце для вытиранія посуды. Вас. 168.
Сти́рта, ти, ж. = Скирта. Найшли вони стирту сіна. Грин. II. 195. Уздріли вони та й забачили, що там стирта сіна стоїть. Гол. II. 106.
Стирча́ти, чу́, чи́ш, гл. Торчать. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Ном. № 2472.
Стиска́ння, ня, с. Сжатіе, сжиманіе, сдавливаніе, пожиманіе.
Стиска́ти, ка́ю, єш, сов. в. стисну́ти, ну́, неш, гл. 1) Сжимать, сжать, сдавливать, сдавить, стискивать, стиснуть. Мстислав не одного стиснув. Ном. № 724. Нова сукня стиснула їй повне роскішне тіло. Левиц. I. 185. Хто тисне, тому груди стисне. Ном. № 14267. За се́рце
