нуть. Гріє сонце, а надто й вітер, то й тужавіє грязь. Могил. у.
Тужа́ночка, ки, ж. Печаль. Тільки тужаночки, що жінки немає. Лукаш. 149.
Тужба́, би́, ж. = Тужіння. Я прийшов до них, а там така тужба та плач. Александров. у. (Залюб.).
Ту́женька, ки, ж. Ум. отъ туга.
Тужи́ти, жу́, жиш, гл. Плакать съ причитаніями. І жив — не любила, і вмер — не тужила. Ном. № 8331. Ой чи тужить моя мила по мені? Мет. 242.
Тужі́ння, ня, с. Плачъ съ причитаніями. Тужіння по мертвому.
Тужли́во, нар. Тоскливо, грустно. Грав він раз весело, а відтак знов сумно, тужливо. Федьк.
Ту́жний, а, е. Грустный, горестный.
Ту́жно, нар. Грустно. Як оддам я тебе в службу, головонці тужно. Чуб. V. 678. Тужно поглядає. Млак. 91.
Туз, за́, м. Тузъ, карта съ однимъ очкомъ. КС. 1887. VI. 403. Той тузами обирає свата в його хаті. Шевч.
Ту́зати, заю, єш, гл. Бить, тузить.
Ту́затися, заюся, єшся, гл. Возиться, толкать другъ друга, бороться, спорить. Жінка кричить: давай мєні віжки! А я кажу: сам поганятиму! Тузались отак собі обоє, тузались. Грин. II. 179. Дітвора почала тузатись — кому ноту закинути. Св. Л. 42. Вони там проміж себе тузались: той правив гроші, а в того либонь не було. Павлогр. у.
Тузінь, ня, м. Дюжина, двѣнадцать штукъ. Каменец. у. Тут нема цілого тузіня. Шейк.
Тузка́, ки́, ж. ? Сидящей въ тюрьмѣ говорятъ: Сиди в піску да їж тузку, да пий холодную воду. Нп. (О. 1861. X. 82).
Ту́злук, ка, м. 1) Щелокъ для бученія бѣлья. Положи сорочку в тузлук. Лебед. у. 2) Разсолъ, въ которомъ солятъ рыбу. Черном.
Тузува́ти, зу́ю, єш, гл. Тормошить. Стягли ляшка свині з коня, стали тузувати.
Тузя́ка, ки, м. Ув. отъ туз.
I. Туй, нар. 1) Здѣсь, тутъ. Кед єсь видів туй да кого, било го імати. Гол. III. 227. 2) Туй, туй-туй. Сейчасъ, вотъ-вотъ. Як мій ґазда прийде, то ви туй згинете. Драг. 261. Він, здається, туй-туй умре. Шейк.
II. Туй, меж. Крикъ на звѣря, подобный крику: тю! Вх. Зн. 71.
Ту́йкання, ня, с. Крикъ: туй-туй!
Ту́йкати, каю, єш, гл. Кричать туй-туй, науськивать.
Тук, ка, м. 1) Жиръ. Туком уста їх захрясли. К. Псал. 145. 2) Плодородіе, изобиліе. Вінцем благим вінчаєш літо, де ступиш, туком наповняєш. К. Псал. 145. Упивсь від тука цієї господи. Ном. № 12042.
Тук! меж. Стукъ! Прийшов же я під віконце — тук, тук! Чуб. V. 173.
Ту́кати, каю, єш, гл. Ударять, стучать равномѣрно. Дятел тукає в дерево. Шейк. Прийшов же я під віконце — тук, тук! „Вийди, дівчино, бо я вже тут“. — Ой не тукай, гультаю, не тукай! Чуб. V. 173.
Туле́ник, ка, м. Разновидность книша 1. МУЕ. III. 160.
Тули́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Прижимать, прикладывать, прилагать. Кожну сорочку тулила вона до лиця, до сухих безслізних очей. Левиц. I. 37. Тулила, неначе ненька свою дитину до грудей. Стор. М. Пр. 16. Подобалось душі вашій кріпацтво, так ви його і до християнства тулите. О. 1862. VI. Кост. 12. 2) Складывать, сжимать, свертывать. Книші тулить. Сим. 201.
Тули́тися, лю́ся, лишся, гл. Жаться, прижиматься, льнуть. Переполохані панянки тулились по кутках. Стор. М. Пр. 82. Оце тобі, горобчику, так не вчись, до чужої голубоньки не тулись. Гліб. Жене тебе неволя з України, із рідним словом тулишся мов злодій. К. ХП. 73.
Тулі́йка, ки, ж. = Облімок. Вас. 163.
Тулі́я, лії, ж. = Лійка 3. Шух. I. 169.
Тулова́тися, лу́юся, єшся, гл. ? Будемо ся туловати, вби люде не знали. Гол. III. 240.
Ту́луб, ба, м. Туловище. Борз. у. Текли річки все кровавиї, мостили мости все тулубами, козацькими все головами. Лукаш. 69. (У відьом) тільки душа вилітає, а тулуб їх зостається. Г. Барв. 55. Ум. Тулубе́ць.
Тулуба́стий, а, е. О тулупѣ, свиткѣ: мѣшковидный, безъ таліи. Чуб. VII. 420, 421, 431.
Тулубе́ць, бця́, м. 1) Ум. отъ тулуб. 2) Внѣшняя оболочка, покровъ. Кавун щось вигризло, тільки тулубець остався. Лебед. у. Аж там лежить жаб'ячий тулубець. Рудч. Ск. II. 103.
