Ха́паний, а, е. Краденый. Хоч латане, аби не хапане. Ном. № 9685. Віддай, каже жінка, на церкву отой хрест, може він хапаний. Лебед. у.
Хапани́на, ни, ж. 1) Хватанье, расхватыванье. 2) Взяточничество постоянное. 3) Спѣшка, торопливость.
Ха́па́нка, ки, ж. 1) Воровство, кража. Ей, лови його, хапанка! — кричить видющий. Грин. II. 183. 2) Взятка. 3) Торопливость, поспѣшность. Не хапанка на Іванка. Ном. № 13264.
Хапа́ння, ня, с. 1) Хватаніе. 2) Взяточничество. Хапанням не дать дітям своїм ні щастя, ні долі. Ном. № 7408. 3) Поспѣшность, торопливость. Через хапання та й зробили воза поганого. Канев. у.
Хапа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Хватать, схватывать. Стали близько к бережку припливати і рученьками за білий камінь хапати. Лукаш. 62. Так хапає, як собака рве. Ном. № 4835. 2) Воровать, красть. На вовка тільки поговір, а овечок Трохим хапає. Гліб. 3) Брать взятки. Та й здорово він хабарі хапає. 4) Ѣсть съ жадностью. Хазяїн їсть тіки так, показує ложку.... а циган таки добре хапає, бо вимерхався не снідавши й нічого. Грин. I. 121. 5) Хватать, быть достаточнымъ. На чужій землі хата і сніп на чужій землі; зажнем стільки, що й не хапає. Г. Барв. 502.
Хапа́тися, па́юся, єшся, гл. 1) Хвататься, браться. Хапається за шаблю. Стор. М. Пр. 108. 2) — чого́. Дѣлать что, хвататься за что. Не хапайся дурниці, не будеш сидів у темниці. Ном. 3) Спѣшить, торопиться. Хто хапавсь жито сіяти, то в того воно повипрівало. Лебед. у. Хапається, як попівна заміж. Ном. № 3154.
Хапатня́, ні́, ж. Спѣшка, скорая, поспѣшная работа. Там така хапатня, що не вхопиш. Хапатню таку зробили, що духом забрали всю солому. Черк. у.
Хапи́ця, ці, ж. ? Хапало в хапиці, хапиця ж по пиці. Ном. № 13335.
Ха́пка, ки, ж. Западня, ловушка.
Ха́пкати, каю, єш, гл. = Хапати 1. Вх. Лем. 478.
Хапки́й, а́, е́. 1) Поспѣшный, скорый, проворный; охотно берущійся за что. Илько до роботи хапкий, а до їжі ні. Волч. у. 2) Нечистый на руку, вороватый. На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий. Черк. у.
Ха́пкість, кости, ж. Поспѣшность. Не замкнув коморі, а все то хапкість робе. НВолын. у.
Хапко́, ка́, м. 1) Взяточникъ. 2) Хватающій что либо (чаще всего говорится о чортѣ). Побере їх хапко. Ном. № 4089. 3) = Злодій. Вх. Зн. 76. Хапко з хапком знаєся. Ном. № 7957. 4) Въ загадкѣ: котъ. Ном. № 129, стр. 294.
Ха́пко́м, нар. Наскоро, на скорую руку, поспѣшно. Так хапком зробив куріня, та й не до ладу. Канев. у. Посідали на вози хапком та мерщій їхати, щоб завидна дома бути. Полт.
Хапли́вий, а, е. Поспѣшный, торопливый. Шейк.
Хапло́, ла́, с. Сорная трава. Посіяла квітки, а виросло хапло. Винниц. у.
Хапну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. отъ хапати. Хапнув обома лапами. Чуб. I. 142.
Хапови́тий, а, е. Вороватый, нечистый на руку. У нас люде хаповиті. Волч. у.
Хапокни́ш, ша, м. Презрительное, названіе для лица духовнаго званія и его дѣтей. От проклятий хапокниш! — подумала Мася (про бурсака). Св. Л. 107.
Хапту́р, ра́, м. = Каптур 2. Свита з хаптуром. Васильк. у.
Хапту́ра, ри, ж. = Хавтур. Піп дзвонить за для своєї користи, може чує де хаптури поїсти. Чуб. I. 280. Ум. Хапту́рка. Не здужає (кобила) у пилипівку попівських хаптурок по селу возить. Кв.
Хапту́рний, а, е = Хавтурний. З хаптурних ницаків малюєте икони. К. Дз. 35. Жерці.... хаптурний рід. Котл. Ен. VI. 50.
Хапту́рник, ка, м. = Хавтурник. Судящі — безсоромицькі хаптурники. Харьк. г. Голота своїх панів хаптурниками лає. К. ЦН. 168.
Хапту́рництво, ва, с. Взяточничество, собираніе поборовъ. К. ПС. 130.
Хапту́рницький, а, е. Принадлежащій, свойственный хаптурнику.
Хаптурува́ти, ру́ю, єш, гл. = Хавтурувати. К. ЦН. 298.
Хапу́-хапу́! меж. для выраженія частого хватанія. Шейк.
Хапу́га, ги, м. Взяточникъ. Всіх покривав — і хапуг, і злодіїв. О. 1861. I. 94.
