Валю́щий, а, е. 1) Валящий, ненужный. 2) Падающий, не могущий устоять на ногах. Він п'яний, аж валющий. Змиев. у.
Ва́лява, ви, ж. Множество. Лубен. Александр. у. Валявою йдуть люди. Чер. у. Снігу валява. О. 1861. V. 71. Такого валява риби. Мнж. 176.
Валя́ка, ки, об. = Валюка. Ти такий грубіян і валяка. Г. Барв. 500.
Валя́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Валить, сваливать, опрокидывать. Чорт розсердився, налітає і хату валяє. Рудч. Ск. II. 116. Буйний вітер в полі повіває, бідного козака із ніг валяє. АД. I. 2) Валять (сукно). 3) Бить, сбивать (с дерева). 4) Пачкать, марать. Помалу ступайте, пилу не збивайте, шмаття не валяйте. Чуб. III. 34. 5) — ко́ней. Выхолащивать лошадей. Шух. I. 211. 6) Испражняться. Мнж. 122.
Валя́тися, ля́юся, єшся, гл. 1) Падать, валиться. Пішла мати тиняючись, попід тином валяючись. Макс. 2) Валяться. Ой не дурно моїх братів китиці по шляху валяються. АД. I. Валяється, як свиня в барлозі. Ном. № 11344. 3) Пачкаться. Валятися у глину. Коло чого ходиш, тим і валяєшся.
Валя́щий, а, е = Валющий 1. Г. Барв. 439.
Вальбійка, ки, ж. Корыто. Пайцата жрут з вальбійки. Вх. Уг. 229.
Вальки́р, ру, м. = Алькир. Чуб. VII. 382.
Валькиро́вий, а, е. Относящийся к валькиру. Став серед хати проти валькирових дверей. Св. Л. 199.
Валько́вий и валько́ваний, а, е. О постройке: сделанный из глины, глинобитный. Желех.
Валькува́ння, ня, с. 1) Выведение глиняной стены. 2) Обмазка стен глиной (валька́ми).
Валькува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Делать из глины стены постройки. Каменец. у. 2) Обмазывать стены толстым слоем глины. Чуб. VII. 380. Сим. 129.
Валькува́тися, ку́юся, єшся, гл. О постройке: быть обмазываемым глиной (вальками). Е, ця хата ще раз валькуватиметься. Залюбовск.
Валькува́то, нар. О ходьбе: не твердо, шатаясь. Цей уже ходе валькувато, а той, хоч йому сто чотири годи, той ходе так як молодий. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Ва́льни́й, а, е. 1) Хороший, красивый. А Михасьо з Мариною там то вальна пара. Грин. III. 650. 2) Сильный, обильный, во множестве имеющийся. Такий вальни́й сніг на дорозі, що й не пройдеш.
Вальни́ця, ці, ж. Перекладина, на которой лежат концы вала (в мельнице). Черниг. у. Мик. 480. Ум. Вальни́чка.
Ва́льо́к, лька́, м. Комок мокрой глины, приготовленной для обмазки стен, также для складывания стен глинобитных построек, — в последнем случае глина перемешана с соломой. Рудч. Ск. II. 28. Kolb. I. 55.
Вальс, са, м. = Валець. Краков'яка оддирають, вальса та мазура. Шевч. 138.
Ванбе́ре́ць, рцю́, м. Инбирь. Настою вам, братці, горілку у пляшці із перцем, ванберцем… Чуб. V. 473.
Ванда́, ди́, ж. Род арапника, длинной плети. Окомани з батогами, саули з вандою. Грин. III. 634. См. Фанда и Хвайда́.
Ва́ндри, рів, м. мн. = Мандри. Желех. На вандри сі пустив. Фр. Пр. 135.
Вандрі́ве́ць, вця́, м. = Мандрівець. Желех.
Вандрі́вка, ки, ж. = Мандрівка. Фр. Пр. 136. Ой заберу діти в торбу, піду на вандрівку. Гол.
Вандрі́вний, а, е = Мандрівний. Желех. Вандро́вний чоловік: усе вандрує… Фр. Пр. 136.
Вандрівни́к, ка, м. = Мандрівець. Желех. Вандрівни́к, — завандрував в половни́к. (Насмешка над пойманным вором). Фр. Пр. 136.
Вандрува́ти, ру́ю, єш, гл. = Мандрувати. Желех. Фр. Пр. 136.
Ва́ник, ка, м. Род куртки. Екатериносл. у. (Залюбовск.).
Ва́нна, ни, ж. 1) Ванна. Чуб. II. 644. Старий казав нанести води в ванну. Чуб. II. 334. 2) Раст. Verbascum nigrum. Лв. 102.
Ванта́жити, жу, жиш, гл. Нагружать. Желех. Не годиться поганенький візок тяжким заліззям вантажити — не видержить.
Ваньки́р, ра, м. = Валькир. Уман. у.
Вапе́льник, ка, м. Приготовляющий известь. См. Вапняр.
