Твори (Франко, 1956–1962)/1/Уваги (книга I)
| ◀ Передмова до збірки «Добрий заробок» | Твори в 20 томах Том I Уваги (Ів. Лизанівський) |
Маніпулянтка ▶ |
|
1) Вугляр — оповідання це передруковується зі збірки оповідань „Батьківщина й інші оповідання“, Київ 1911 р. Про це оповідання дає Франко в примітці таке пояснення: „Оце оповідання, написане в першій половині 1876 р. перед „Лесишиною челядю“ та „Двома приятелями“, було першим із тих, які я пізніше зібрав у циклю „В поті чола“ і які мали дати художній образ життя галицько-українського народу в різних його верствах та професіях. Не пам'ятаю, де й коли подівся у мене рукопис оцього першого оповідання, і не знаю також, відки й яким способом дістав його д. М. Венґжин, який у початку 1909 р. без моєї відомости, опублікував його, змінивши правопис, у перших січневих двох числах свойого літературно-наукового двотижневика „Будучність“. Відси передруковую його тепер, справивши мову в оцій новій збірці моїх оповідань“. В „Передньому слові“ до „Батьківщини“ подає Франко той загальний плян, який він мав на увазі, приступаючи до писання своїх оповідань: Ще в початку 1877 р., працюючи над рядом „Бориславських оповідань“, я почув, що думка представити побут бориславських робітників та підприємців у ряді оповідань розширяється в тім напрямі, щоб у більших або менших оповіданнях змалювати побут галицької Руси в різних околицях, у різних суспільних верствах та родах занять. Мали це бути „Галицькі образки“, в яких би обік етнографічного та побутового матеріялу виступали також певні психологічні проблеми. Матеріялом до них могли служити поперед усього мої власні спомини та спостереження, а по части також оповідання інших людей. В першій половині 1877 р. були написані три оповідання в тім роді, з яких два, „Лесишина челядь“ і „Два приятелі“ були того ж року надруковані в „Днестрянце“, альманаху студентського товариства „Академическій Кружокъ“, а найвчасніше з них написане, „Вугляр“, якось незамітно для мене вийшло з моїх рук, так що я й забув про нього і здивувався немало, побачивши його аж у початку 1909 р. в перших числах двотижневика „Будучність“. Що до дати написання „Вугляра“, то у вищенаведеному „передньому слові“ очевидно помилка, і замість 1877 р. мав бути 1876 р., бо „Днѣстрянка, Альманахъ съ Календаромъ на рокъ звычайный 1877. выданый накладомъ руского товариства „Академич. Кружокъ у Львовѣ, а заходомь Ив. Белея, А. Дольницкого, В. Левицького и Ив. Франка“, — вийшов 1876 р. та й сам автор підписує оповідання „Вугляр“ 1876 р.
2) „Лесишина челядь“ — надрукована була спершу в „Днѣстрянцѣ“ під псевдонімом Джеджалик, потім у збірці „В поті чола“ 1890 р., та в збірці „Маніпулянтка“ 1906 р., звідки передруковуємо це оповідання.
8) „Два приятелі“ — надруковано в „Днѣстрянцѣ*, під псевдонімом Джеджалик; 1885 р. в петербурзькім часописі „Kraj" надруковано переклад на польську мову: „Dwaj przyjaciele“. Те саме оповідання ввійшло у збірку на польській мові: „Obrazki galicyjskie" 1897 р. Увійшло воно і в збірку „В поті чола” 1890 р., звідки передруковується.
4) „Муляр“ — по-польськи було друковано фельєтоном в „Prawda“ на 1887 р. і в „Kalendarz Kurjera Lwowskiego" на р. 1888. Передруковується зі збірки „Добрий заробок“.
5) „Сам собі винен“ — поміщено було в „Календарі Просвіти“ на рік 1884, а потім на польській мові під псевдонімом Myron: „Sam sobie winien“. (Powiastka galicyjska) в „Prawda“ 1885 р. і в „Przyjacielu Ludu“ ч. ч. 6 і 7 за 1889 р. Війшло воно в збірку „В поті чола“ і в збірку „Добрий заробок“ — Львів, 1902, звідки й передруковується.
6) „Добрий заробок“ — надруковано в „Світі“ 1881 р. під псевдонімом Руслан. По-польськи надруковано в Kraju 1885 р. Ввійшло в збірку „В поті чола“ і „Добрий заробок“, звідки передруковується. В 1889 р. було поміщено в „Przyj. ludu“ п. з. „Dobry zarobek“, а на укр. мову переложив у „Буковині“ О. Маковей під з. „Добрий заробок“.
7) „Слимак“ — надруковано 1881 р. в. „Календарі Просвіти“ на 1882 р. під псевдонімом Мирон***. По-польськи було надруковано в „Kraju" 1886 р. Увійшло в збірку „В поті чола“, а потім „Добрий заробок“, звідки передруковується.8) „Історія моєї січкарні“ — надруковано в „Календарі Просвіти“ на р. 1884, під псевдонімом Руслан. На польській мові це оповідання було поміщене п. з. „Historyja mojej sieczkarni“ (Nowela rusinska) в „Kur. Lwowsk.“ за 1885 р. і в „Przyjacielu Ludu“ за 1891 р. без підпису автора. Оповідання це було надруковане і „В поті чола“, а також увійшло в збірку „Добрий заробок“, звідки передруковується.
9) „Ліси і пасовиська“ — оповідання це поміщено в „Календарі Просвіти“ на 1884 р. під псевдонімом Мирон***. Увійшло і в збірку „В поті чола“, звідки й передруковується.
10) „Довбанюк“ — надруковано в „Зорі“ за 1886 р., увійшло в збірку „В поті чола“, передруковується зі збірки „Добрий заробок“.
11) „Домашній промисл“ — було поміщено по-польськи 1887 р. під з. „Przemysł domowy“, Obrazek galicyjski, в „Kraju“. В 1888 р. з'явилося це оповідання на україн. мові в „Товариш“ ч. 1. Було поміщене в збірці „В поті чола“, передруковується зі збірки „Добрий заробок“.
12) „Цигани“ — було надруковане під з. „Циганы“, ескизъ, як фельєтон у „Ділі“ за 1882 р. В 1887 р. появилося це оповідання під з. „Cyganie“ (Obrazek galicyjski) на польській мові в „Kraju“ Przegl. literacki. В 1888 р. по-польськи передрукував „Kurjer Lwowski“ під з. „Cyganie“ (obrazek). В російськім перекладі друковано в „Кіевлянинѣ“ 1887 р., а в німецькім в часописі „Züricher Post“, 1889 р. Передруковується зі збірки „В поті чола“.
13) Відривок з листа Івана Франка до М. Драгоманова — передруковуємо із „Переднього слова“ до „В поті чола“.
14) „Передмова“ — як дуже інтересний матеріял до зрозуміння й оцінки творчости Франка, передруковуємо із збірки „Добрий заробок“. Львів 1902 р. (Добрий заробок; Муляр; Сам собі винен; Слимак; Історія моєї січкарні; Домашній промисл; Довбанюк; У кузні).
15) Вважаємо потрібним подати також і коротку характеристику творчости Франка, зроблену М. Драгомановим.
— „Другий раз уже випада мені честь писати переднє слово до збору оповідань галицько-українського писателя. І мимоволі я порівнюю в думках обставини, при котрих довелось мені 15 років тому назад писати моє переднє слово до „Повістей“ Федьковича, й теперішні. Ріжниця не мала.
Досить буде сказати, що я, коли не проти волі Федьковича, то зовсім без усякої його волі й помочі видавав його Повісті. Автор навіть не схотів мені сказати, чи всі повісті його я зібрав по тим виданням, які міг я одшукати. На всі мої запити листами й усно (в Путилові, в домі писателя), він мені відповідав: „Робіть, що хочете. Про мене то (повісті!) не варто нічого, то так собі, пусте!“ Бачите, як признавсь мені Федькович, його думка занята була речами вищими, ніж картинки з простого сільського й солдатського життя, що бачив він навкруги й почав було списувати в повістях. Він носився з замірами і з пробами поем та драм, напівісторичних, напівалегоричних. Федькович і читав мені кусники з тих творів… Та вони не ворушили в моїм серці нічого окрім жалю до самого Федьковича. Так ми й не погодились ні на чому іншому окрім на формулі: „робіть, що хочете!“. На той час я мусів бути вдячним Федьковичеві й за те.
З цієї справи я виніс таке вражіння, що за повісті Федьковича, в котрих наше письменство має кілька живих картин з побуту нашого народу під Карпатами і з котрих треба начинати нову добу в галицько-українському письменстві, ми мусимо дякувати мабуть чи не щасливому припадкові, а зовсім не свідомому вчинкові писателя, що стоїть на ґрунті своєї громади. І форма Федьковичевих повістей — реалізм чи натуралізм, — і зміст їх — життя простого народу, — були очевидно за ранніми і для самого автора і для його громади. Останнє видно із того, що в австрійській Русі повісті ті навіть не знайшли собі накладу та й досі розходяться дуже поволі, хоч я робив проби роздавати їх майже без плати.
З повістями Франка стоїть інакше, по крайній мірі що до самого автора. Тут ми бачимо плід праці, цілком свідомої і в формі і в змісті. Тут не личить мені розводитись над тим, як Франко виконав свої заміри — але саме ті заміри ясно видно як в самих повістях, що йдуть далі, так і в других творах, у котрих Франко висказував свої погляди на письменство. По тим поглядам, письменство мусить бути правдивим дзеркалом оснівних (типових) пригод дійсного (реального) життя, загріте щирою прихильністю до людей (гуманністю) і яко таке мусить обертатись найчастіше до тих верств громади, до котрих належить найбільша часть людности, тобто до так званого простого народу, до тих, що заробляють собі й більшій частині других верств хліб у поті чола.
Так розуміють завдачу письменства тепер по всіх освіченних країнах, — і може нема другої країни, як наша, де б стільки було потрібно поставити таку власне завдачу письменству, бо мало знайдемо країн, де б простому людові було важче, і ще менше знайдемо таких країн, де б, як у нас, ті робучі верстви були так занедбані од вищих, більше освічених верств людности, котрі у нас навіть мовою одрізнюються од простого люду.
Такі письменні праці, як Франкова, будять прихильність для нашого простого люду і кличуть освічених людей іменем самої освіти обернутись до того люду, як до брата.
Тільки ж Франко не виключа з кругу своїх картин неукраїнських постатів, що бідують поряд з нашим українським робітником у поті чола. Він показує нам і польського й жидівського й циганського бідолаху, і тим зверта на них увагу освічених українців, як з другого боку примушує й освічених поляків та жидів братись до української книжки, щоб побачити життя людей однієї з ними породи.
Таким способом Франко, хоч і не кричить про свою рущину[1], а служить їй мабуть чи не більше, ніж хто інший з теперішніх українських писателів. Не дурно ж повісті Франкові перекладаються на чужі мови (польську, російську, німецьку) більше, як чиї інші з нашого теперішнього письменства.
Так порівнюючи повну свідомість праці й широту думок самого Франка з поглядами Федьковича, не можна не признати великого поступу наперед, який ставсь у невеличкому гурті письменників галицько-українських за останні роки. Чи можна те ж сказати про всю нашу громаду, ту навіть, що найбільше мусіла б інтересуватись письменством? Не можна не признати, що громада галицько-українська не піддержала Федьковича на тій дорозі, на котру ступив був він більш несвідомо, ніж свідомо, коли почав співати й оповідати про життя простого жовніра й селянина їх простою живою мовою — серед тих письменників, котрі мертвою мовою величали стародавніх князів та сучасних владик, що кропили мертвою водою й теперішніх наших людей. Одні, навіть ті, котрі перші видрукували твори Федьковича, не зрозуміли самі вартости його праці й не пішли за ним навіть що до мови його творів; другі приблизились до Федьковича мовою, та не тільки не підперли писателя в праці малювання простого життя, а ще попхнули його назад до мертвецької старовини картин і думок.
Яку ж поміч мав і має Франко од нашої громади? Про це довідаєтесь з короткого оповідання його про своє власне життя (автобіографія). Я мушу взяти на себе одповідальність за те, що ця автобіографія появляється в світ. Вона була написана на моє прохання для однієї певної цілі. Але я випрохав у Франка, щоб він згодився опублікувати її при цій книжці. Цей огляд життя писателя викінчує те справоздання з його праці, яке робить збір його повістей, оголошених нарізно за кільканадцять років, і поможе зрозуміти суть і вартість самих повістей.
Хай громада побачить, скільки то поту, і навіть кривавого поту, потекло з чола самого писателя, поки він узявся малювати поти чола других людей, скільки текло його й тоді, коли він писав свої повісті… Та чи буде ж кінець цим потокам і тепер, коли Франка почина вже визнавати й шанувати ширший світ, чужина?.. Коли б то!.. Та навряд!..
Сонце правдивої науки безпремінно зійде й над нашою країною, але покищо та роса туманів, що назбирались на нашому небі од віків, не щеза одразу, а навіть прибира собі нові форми, та все таки виїда очі тим робітникам, що її обмітають, щоб легше було сонцевому світові дійти до поля, де ще заховались живі зерна й парослі… Тим більше подякують колись оживші люди таким робітникам… Нехай ця надія піддержить їх в їх важкій праці! 6 листопада 1890 р. М. Драгоманів“.
Вище наведені думки М. Драгоманова були поміщені в „Передньому слові“ до першої більшої збірки оповідань Ів. Франка: „В поті чола“, образки з життя робучого люду, вид. 1890 р. у Львові. Збірка містить такі оповідання: Лесишина челядь, Два приятелі, Муляр, Малий Мирон, Грицева шкільна наука, Оловець, Schön-schreiben, На дні, Сам собі винен, Слимак, Добрий заробок, Хлопська комісія, Історія моєї січкарні, Цигани, Ліси й пасовиська, Довбанюк, Домашній промисл, Маніпулянтка, До світла, Між добрими людьми.
Ів. Лизанівський.
——————
- ↑ Від слова „Русь“ — українщину.