Твори (Франко, 1956–1962)/5/Додатки
| ◀ Івась Новітній | Твори в 20 томах Том V Додатки. Переднє слово до „Батьківщини“ |
Уваги ▶ |
|
Ще в початку 1877 р., працюючи над рядом «Бориславських оповідань» я почув, що думка представити побут бориславських робітників та підприємців у ряді оповідань, розширяється в тім напрямі, щоб у більших або менших оповіданнях змалювати побут галицької Руси в різних околицях, у різних суспільних верствах та родах занять. Мали це бути „Галицькі образки“, в яких би обік етнографічного та побутового матеріялу виступали також певні психологічні проблеми. Матеріялом до них могли служити поперед усього мої власні спомини та спостереження, а почасти також оповідання інших людей. В першій половині 1877 р. були написані три оповідання в тім роді, з яких два, „Лесишина челядь“ і „Два приятелі“ були того ж року надруковані в „Днестрянце“, альманаху студентського товариства „Академическій кружок“, а найвчасніше з них написане, „Вугляр“[1], якось незамітно для мене вийшло з моїх рук, так що я й забув про нього і здивувався не мало, побачивши його аж у початку 1909 р. в перших числах двотижневника „Будучність“. Видавець того двотижневника, д. Микола Венгжин, якому я за недозволене мною опубліковання мойого оповідання зробив досить прикрий виговір, не пояснив мені, відки й яким способом дістав мій рукопис. Це перше видання було доконане зі зміною первісного етимологічного правопису на фонетику, але при тім із досить численними помилками, які я тепер повиправляв, приготовляючи це оповідання для друку в оцій збірці.
Досить показна серія галицьких образків війшла в мою збірку „В поті чола“ — двадцять оповідань. Цій збірці пощастило остільки, що вона зараз по виданню була дозволена для ввозу і продажу в Росії, що тоді в часі панування надзвичайно гострої цензури, особливо супроти українського слова, було рідким, майже одиноким у своїм роді явищем. Значно пізніше, коли перше видання розійшлося, а цензурні тиски в Росії полегшали, ця моя збірка вийшла в Києві новим виданням без моїх поправок у двох томиках, в р. 1903, а також окремою книжкою в російськім перекладі. Значна частина оповідань із тої збірки була друкована також у різних польських, чеських, мадярських та німецьких періодичних або книжкових виданнях.
Розпочавши в р. 1902, після умови з д. А. Хойнацьким, збірне видання моїх оповідань, що мало обняти 12 томиків, кожний по 12–15 аркушів друку, я розбив збірку „В поті чола“ на кілька груп і випускав томик за томиком таким способом, що до оповідань, друкованих уже в збірці „В поті чола“, додавав нові або написані ad hoc, або друковані перед тим у різних періодичних часописах і не видавані окремо.
Цього видання вийшли під фірмою А. Хойнацького чотири томики, а власне:
1. „Добрий заробок і інші оповідання“ 1902, де містяться крім передмови ось які оповідання: „Добрий заробок“, „Муляр“, „Сам собі винен“, „Слимак“, „Історія моєї січкарні“, „Домашній промисл“, „Довбанюк“ і „У кузні“. З них тільки останнє не входило в збірку „В поті чола“.
2. „Панталаха і інші оповідання“ 1902, крім передмови і титулового оповідання містить ще „Хлопська комісія“ та „В тюремнім шпиталі“. Це останнє ново написане.
3. „Малий Мирон і інші оповідання“ 1903, містить передмову, а далі нариси: „Малий Мирон“, „Грицева шкільна наука“, „Олівець“, „Schön schreiben“, „Отець гуморист“, „Гірчичне зерно“ і „Борис Граб“. Це останнє було частиною більшої повісти „Не спитавши броду“, а два передостанні написані навмисне для цього видання.
4. „З бурливих літ“, перша серія, видана без фірми Хойнацького, але його накладом 1903 р., містить окрім передмови два оповідання: „Різуни“ і „Гриць і панич“, оба написані пізніше по виданню збірки „В поті чола“. На цьому урвалося видання А. Хойнацького, дальші два томики тої серії вийшли вже під фірмою Українсько-руської видавничої спілки, а власне:
5 „На лоні природи і інші оповідання“, 1905, містить титулове оповідання, що первісно творило один розділ повісти „Не спитавши броду“, далі „Микитичів дуб“, передруковане із другого тому „Славянського Альманаха“, видаваного в Відні в р.р. 1878—9; цей другий том був сконфіскований і не побачив світу, і моє оповідання видобуте з нього тільки з припадково захованого прокураторського примірника. Далі в цей томик увійшли „Яндруси“, — перший розділ повісти „Lelum Polelum“, „Дріяда“, — уривок із повісти „Не спитавши броду“, „Щука“, „Odi profanum vulgus“ обі передруковані з Літ-Наук. Вістника р. 1899, далі „Мавка“ із „В поті чола“[2], „Під оборогом“ написане спеціяльно для цього видання, „Мій злочин“, „У столярні“, „Поєдинок“, „Поки рушить поїзд“ — передруки з Літ.-Наук. Вістника і „Сойчине крило“, написане спеціяльно для цього видання.
6. „Маніпулянтка і інші оповідання“, 1906 р. крім титулового оповідання та нарисів „Лесишина челядь“ і „Між добрими людьми“, що всі три входили в збірку „В поті чола“, тут поміщено написаний спеціяльно для цього томика драматичний нарис „Чи вдуріла?“
Оця нова збірка зложена також таким способом, тільки з тою ріжницею, що в неї не війшло ані одно оповідання зі збірки „В поті чола“, а натомість входять оповідання, друковані різними часами в різних періодичних виданнях, із них одно, останнє, в перекладі з польської мови. За зібрання тих оповідань, якого б я сам у теперішнім моїм стані не міг був доконати[3], складаю щиру подяку д. М. Мочульському, який з власного почину в часі моєї слабости зайнявся зібранням і скопіюванням тих оповідань. На чолі збірки кладу оповідання „Батьківщина“, один із найпізніших моїх белетристичних творів, друкований первісно в „Кієвской Старине“ офіціальним тодішнім правописом, т. зв. „романівкою“ із численними помилками, а потім фонетикою у „Літературно-Науковім Вістнику“ 1905 р. Оповідання „Гава і Вовкун“ та „Геній“, — це частини моєї недокінченої повісти „Не спитавши броду“, якої деякі частини були вже опубліковані в збірці п. з. „На лоні природи“. З фельєтона „Діла“ 1881 р. видобуто оповідання „Пироги з черницями“, а з календаря „Просвіти“ оповідання „Гершко Гольдмахер“, що являється неначе вступною частиною до оповідання „Гава“. Останнє оповідання „Задля празника“ було надруковано по-польськи в соціял-демократичній публікації „Kalendarz Robotniczy“ na rok 1892, виданій у Львові 1891 р.
Хоч як неоднакова літературна вартість цих оповідань, то все таки думаю, що їх збірне видання не буде зайвим і для теперішньої генерації, вже хоч-би тому, що в них скрізь, як мені здається, віє здоровим духом того тверезого позитивізму, який німецьким терміном можна назвати „Bejahung des Lebens“[4]. Може вона явиться деякою невеличкою ассанацією[5] в шпитальній атмосфері новішої літературної школи.
ІВАН ФРАНКО.
|
Львів дня 9 падолиста 1910 р.
|
——————