Чарівна флейта (1956)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чарівна флейта
автор: Вольфганг Амадей Моцарт
Мова оригіналу: німецька. Назва в оригіналі: Die Zauberflöte Перекладач: Євген Дроб'язко
Створення: 1791 / 1956. 


Чарівна флейта (1956).djvu
Дійові особи
Сопрано
Цариця ночі
Три служниці
Паміна
Троє юнаків
Папагена
Тенори
Таміно
Жрець
Моностатос
1-й воїн
Баси
Зарастро
Жрець
Папагена
2-й воїн
Оратор
Жреці, раби, почет та ін.


Дія перша
№ 1. Інтродукція.
Таміно. Рятуйте, рятуйте! Від страху конаю!
        Ах, змій людожерний мене доганяє!
        Небесний владико! В цю мить проковтне!
        Рятуй, обороняй мене!
Служниці. Зараз умри, жорстокий гад! (Розрубують змія на три частини)
        На смерть забитий лютий кат!
        Живе юнак!
        Уникнув смерті неборак.
Перша. Яке гарнесеньке хлоп'я!
Друга. Таких не бачила ще я!
Третя. Картиночка, а не хлоп'я!
Служниці. Якби могла когось кохать,
        Воліла б я обрать.
        Ходімо швидше до цариці,
        Вона вістями звеселиться.
        Можливо, хлопченя оце
        їй давній спокій принесе.
Перша. Вам випаде цей труд,
        Я буду з ним отут.
Друга. Ні, ні, не треба вас,
        Я лишусь з ним весь час.
Третя. Потреби в вас нема,
        Я справлюся сама.
Перша. Я буду з ним отут.
Друга. Я лишусь з ним весь час.
Третя. Я справлюся сама.
Перша. Я буду...
Друга. Я лишусь...
Третя. Я справлюсь... Служниці. Я! Я! Я!
Друга. Я маю йти?
Третя. Я маю йти?
Перша. Я маю йти?
Третя. Ей, ей!
Друга. Ей, ей!
Перша. Ей, ей!
Служниці. Піти мені, піти мені, мені!
        Вони були б із ним одні! Ні!
        Думки страшні!
        .
        Якби могла я тут зостатись,
        Якби могла із ним кохатись!
        Одній належав би мені...
        Вони не йдуть.
        Ото нудні!
        Тоді піду найкраще я.
        Ах мій красунь!
        Бувай здоров!
        Бувай здоров, краса моя!
        За мить вернусь ізнов! /виходять/
        Таміно /опам'ятовується/. Де я? Хіба зостався жити? Яка це сила мене врятувала? Де що там? В моїх ногах лежить не дихаючи змій! /Чути звуки дудочки/. Звідки ллються звуки? Де ж я, в якій незнаній країні? Сюди йде щось дивне... Та хто ж це? /Ховається за дере вами/.

№ 2. Арія[ред.]

Папагено /грає за сценою,входить/. Прославлений я птахолов
        І гарний хлопець - гей, агов
        У нас в окрузі знає всяк,
        Що я до ловів цих мастак.
        Дотепне в мене є сильце -
        Приваблюю пташок на це
        /Грає на дудочці/.
        І досить в руки дуду взять,
        Отак пташки мої й летять
        /грає/.
        Прославлений я птахолов,
        Моторний,спритний, гей, агов !
        У нас в окрузі знає всяк,
        Що я до ловів цих мастак.
        Мені б ще на дівчат сильця -
        Ловити молоді серця
        Я б їх усі позамикав
        І зразу ж їхнім паном став.
        Якби я їхнім паном став
        Таку б я, як цукор, з них обрав.
        Її я пестив би всякчас,
        Давав їй цукру б раз у раз.
        Побрались з нею б ми навік -
        Вона жона, я чоловік /Грає/.
        Кохану б так леліяв я
        І колисав, немов маля /Грає і хоче піти/.
Таміно. пожди!
Папагено. А ЦЄ ЩО? Таміно. ХТО ТИ?
Папагено. Бачиш ти сам, я людина, звісно... А ти?
        Таміно /гордо/. Нащадок я славетного роду, я принц!
Папагено. 0! 0! Ясніше, щоб я втямив.
Таміно. аіій батько - владика сили земель і народів.
Папагено. Землі! Народи! Он як! То за горою лежать іше зем
Таміно. Без краю.
Папагено. І там живуть також люди?
Таміно. Звичайно!
Папагено. Так і жіноцтво є?
Таміно. А як же!
Папагено. Так і повірив тобі.
Таміно. Де ми, скажи мені.
Папагено. От добре! Де? Поміж горами і долинами.
Таміно. /оглядаючись/. Яка ж оце країна і хто в ній царює?
Папагено. От запитання! Про все це знаю я точно стільки про те, де народився.
Таміно. Отак! І ти не знаєш своїх батьків? Папагено. Я пам'ятаю дідуся, прославленого птахолова: ростив мене вів, змалку навчав мисливства.
Таміно. То був, напевно, твій батько? Папагено. Не знаю. Таміно. А матір ти паи"ятаєш?
Папагено. Ні, але я чув, шо вона служила тут, в замку владарки ночі.
Таміно. Тут, в замку владарки ночі? Це, можливо, і є оте саме житло цариці ночі. А ти буваєш часто у замку?
Папагено /сміючись/. Частенько. Кожен день я здаю всю здобич свою цариці й служницям її двору.
Таміно. Скажи, ти бачив цю от владарку ночі колись хоч раз? Папагено. Хто? Я? Таміно. Так.
Папагено. Коли бачив я царицю нашу? О! Послухай, як мене візьме гнів, та оховаю тебе у цю клітку, знесу на кухню у той замок, нехай зготують там із тебе печеню. Таміно. Oт же й дивак!
Папагено. Побачить її, царицю?! Чи наважиться хто глянуть... крізь її небесне покривало!
Таміно /задумано/. Так! Саме про неї так багато розповів мені батько. /Підходить до Папагено і пильно вдивляється в нього/. Але
        дикун цей ні слівця не може пояснить.
Папагено. Ай, ай! Oт втупився! Які в нього страшні очі! /Відсуваючись/. Та чого бажаєм ти від мене?
Таміно. Увесь твій вигляд, і пір'я, і цей підстриб... Все приводить до думки...
Папагено. Що? Ти думаєш, я пташка?
        Таміно /хоче торкнутися його/. Гей, стривай-но.
Папагено. Ляди! Відсунься! Обережніш! А то... В цих от двох руках неабияка сила! Не попадайся! Коли він не ізлякавться, я кинусь тікати.
Таміно. В руках його неабияка сила! /Дивиться на змія/. 0, послухай! Значить, тобі завдячую життям? Ах! Значить, ти забив стравного того змія?
Папагено. Як? Змія?! /Озирається і, побачивши змія, відбігав на кілька кроків/. Ух! Що за страховище! Чи він живий, чв мертвий вже?
Таміно. Ти хочеш відхилити вдячливість мою! Покинь надмірну скромність.
Папагено. Забито - та й по цьому. /Поважно/. Не будемо й гадать про нього.
Таміно. Та неозброєний, як міг ти забить його?
Папагено. Я задавив його двома пальцями в одну хвилину. Не був я ніколи такий могутній як сьогодні.
        Служниці /напнуті покривалами, погрожуючи/. Папагено!
Папагено. Ага! /До Таміно/. Поглянь-но, мій друже! Ось вони до мене йдуть.
Таміно. Ідуть! Та хто ж вони?
Папагено. Хто вони, я не знаю, але щоденно вони забирають всіх птахів і взаміну приносять вина, плодів, різні отрави.
Таміно. І напевно вони прекрасні?
Папагено /до Таміно/. Навіщо б їм тоді затулятись? Справа тут не певна!
        Служниці /гнівно/. Папагєно!
        Папагєно. Ускочив! Ай! Вони чули все! /До Таміно/. Чудесні» я ніколи не стрічав гарніших за них дівчат. Ну, тепер вони радіють*
        Служниці /з ще більшим гнівом/. Гей, Папагено!
Папагено. Чого це справді сьогодні ви такі сердиті? От, красунечки, дивіться: лови нині були багаті.
Перша. Цариця наша посилає тобі сьогодні замість вина в глечику воду.
Друга. А замість обіду візьми це каміння.
Папагено. Що? Але ж я не страус!
Третя. А замість спілих плодів принесла я золотий замок /надягає йому замок на губи/, щоб тобі уста замкнути.
Перша. А хочеш дізнатись, чому тебе спіткало лихо? /Папагено ствердно кивав/.
Друга. Тебе покарано, щоб не брехав ти більш іноземцям.
Третя. І не приписував собі геройських подвигів, що інші зробили.
Перша. Скажи: чи сам власноручно знищив ти того змія? /Папагено заперечно хитає головою/.
Друга. А хто забив його? /Папагено робить знак, що не знає/. Третя. Слухай же нас: ми порятували тебе з наказу нашої владарки зоряної. Не страхайсь! Бо чекає тебе велике шастя: цариця бачила тебе /Таміно виявляє здивування й подячність, змішані з шанобливим страхом/. й на знак своєї ласки присилає портрет своєї любої дочки /Дає йому портрет/. От! І коли тільки на неї глянеш і відчуєш палке кохання, тебе жде слава, пошана й шастя! Прощай! /виходить/.
Перша. Папагено, будь здоров /виходить сміючись/.
Друга. Не пий забагато! /виходить сміючись/. Папагено гримасами виявляє страждання. Таміно стоїть незрушно, поринувши в споглядання портрета/.

№ 3. Арія.[ред.]

Таміно. Лице небесне чарівне,
        Як громом, вразило мене
        І чую, всім своїм єством
        Схиляюсь перед божеством.
        Не знаю, звідки почалося,
        Та в грудях все вогнем взялося.
        То, може, взнав кохання я?
        Так, так, кохання - це чуття.
        О якби стрінутися з нею!
        О як назвать її своєю!
        Я став би, став би... що робить тоді б я став?
        Став обіймать, щастя повний,
        її я в пристрасті любовній,
        Вона була б навік моя.
Перша. Юначе гарний! Цариця слухала тебе.
Друга. І дивилась на зворушений вираз обличчя твого.
Третя. Тобі відкрито тепер до щастя шлях.
Перша. Коли в нього стільки ж відваги, рекла цариця, скільки краси, то він порятує, певна річ, мою доню.
Таміно. Врятувать? Але від чого?
Друга. Прекрасну ту царівну, єдину утіху й радість матері її
        нахабно й нагло викрав недостойний злочинець. Таміно. Боже! Як це лихо сталось?
Перша. Одним травневим ясним днем, коли царівна лівіла прогулятись у свій любимий кипарисовий гайок і сіла в затінку спочить...
Друга. Чаклун злий, що легко може набирать усякого вигляду, непомітно прокравсь в гайок, схопив її... і нещасної Паміни...
Третя. Паміна - це ім'я юної царівни...
Таміно. Ах! Украдена! Ах, Паміна, ти, ангел мій! /Наче марить / У руках недостойного страховища! Ах! Влада в нього над тобою безмежне !.. і може, о небо! Які думки...
Перша. За неї ти не бійсь: ніщо не потривожить її невинну ду-шу - ні ласки, ні прохання, ні загрози, ні гнів, ніщо її не може похитнути... ні! це не підвладно злому тирану.
Таміно. Дайте раду, де його знайду я?
Друга. Замок його недалеко звідси, в прекрасній долині; численна варта стереже його замок, не знаючи спочинку.
Таміно. Ах! Ведіть мене туди! Ходімо! Я бажаю, повинен знайти Таміну. Крадій впаде від руки моєї! Клянусь своїм коханням, честю клянусь! /Страшний акорд/. 0 небо! Що сталось?
Перша. Ax, оці звуки свідчать про вихід цариці; вона вже близь-ко. /Грім/.
Друга. Її ти зараз побачиш! /Грім/.
Третя. Ось вона!

№ 4. Речитатив і арія.[ред.]

Цариця ночі. О сине мій, не бійсь мене!
        Невинний, скромний, чесний ти.
        Юначе, тільки ти, ти маєш змогу
        Утішить материнське тужне серце.
        Ростила я єдину доню, 10 -
        Красиву, лагідну таку...
        Давно душа від мук холоне,
        Бо ворог мій, мій ворог злий украв дочку.
        Вона так боролась,
        Кричала уголос,
        Вона так ридала
        І марно благала...
        І зникло все передо мною...
        Рятуй, рятуй! луна сама гула...
        Та всею силою нічною їх наздогнать я не змогла.
        Ти, ти, ти, відважний, міцний герою,
        Вернеш мені моє дитя!
        І порятовану тобою
        Тобі віддам назавжди я.
        Таміно /після недовгої паузи/. Чи це не сон був? Чи не мрія? Я бачив справді? Чи, може, примхливий то обман уяви? 0 любов! Ти скерувш цю от руку» це от серце! Тебе благаю, о небо! Прийми обіт ницю: убить злочинця чи померти клянуся! /Хоче іти; Папагено його утримує/.

№ 5 Квінтет[ред.]

Папагено /сумно показуючи на замкнений рот/. М-м-м-м...
Таміно. Зазнав, сердешний, ти відплати,
        І цвенькать вже не будеш ти.
        У силах я лиш співчувати,
        Не маю сил допомогти.
Перша. Цариця в доброті своїй
        Почула бідний голос твій. /Знімає замок з його губ/. - 11 -
Папагено. Базікай, Папагено, знову!
Перша. Базікай, тільки без обмови.
Папагено. Не буду обмовлять, ні, ні !
Служниці. Напохваті ж замки страшні.
Всі. Всім брехунам отак замкнути
        Мерзенний їх, брудний язик!
        І ворожнеча зникне люта,
        Любов злетить до нас навік.
        Перша /подаючи Таміно золоту флейту/.
        0 принц, дарунок цей прийми -
        Прийшли з ним від цариці ми.
        Чудесна флейта всяке горе
        І перешкоди всі поборе.
Служниці. Ти з нею будеш всемогутній,
        Вгамуєш пристрасті незбутні,
        І з нею сум ти звеселиш,
        В любов злобу перетвориш.
Всі. 0! Чудесна флейта дорожча нам понад усе.
        Флейта скрізь і дружбу і щастя всім несе.
Папагено. Ну, гарнесенькі служниці,
        Можу попрощатись я?
Служниці. Повеліла нам цариця,
        Хоч прощайсь на все життя,
        Тебе э принцем відіслати
        До Зарастро у палати
Папагено. Ні, я щиро вдячний вам.
        Справді, чув од вас я сам,
        Що він наче хижий звір.
        А коли мене він скаже.
        Гей Зарастро, скубти, смажить,
        Потім кинуть псам на двір?
Служниці. Тебе цей принц оборонить,
        І будеш ти йому служить.
Папагено. А хай він, принц отой, загине!
        Життям я дорожу!
        А шо як він мене та й кине,
        Тоді що, я скажу?
Перша. Оце тобі. Воно твоє./ Дає Папагено скриньку з дзвіночком/
        Папагено, Ай-ай! А що у ньому є?
Служниці. Дзвіночків срібних там багато.
        Папагено. А можу я на них пограти?
Служниці. Звичайно, так.
Всі. Ця от флейта, ці от дзвони
        Стануть вам до охорони.
        Час іти. В дорогу час!
        Ще зустрінемось не раз!
Таміно. Чи я дізнаюся у дам...
Папагено. Як в замок цей дістатись нам?
Служниці. Йдучи жахливими стежками,
        Зустрінетесь ви з юнаками.
        Вони вас далі поведуть,
        Мудрі поради вам дадуть
Таміно і Папагено. Йдучи жахливими стежками,
        Зустрінемось ми з юнаками.
Служниці. Вони вас далі поведуть,
        Мудрі поради вам дадуть.
Таміно, Папагено. То час іти, в дорогу час!
        Зустрінемося ще не раз !
Всі. То час іти, в дорогу час,
        Зустрінемося ще не раз.
        Кімната в замку.
1-й раб. Чи не казав тобі я, друже мій, що наш мучитель, наш злий кат, зазнав кари?
2-й раб. А що тут сталось?
1-й. Та, мабуть, чи повісять молодця чи втоплять; на тій він Паміні спіткнувся, голубок... Бо він схотів був... ти розумів... медку скуштувати перед нашим паном...
2-й. Що далі?
1-й. Уже ладнався він схопити знадливу пташинку... а вона, казали так от очевидці, у хвилину, як здогнав він її, оглянувшись, від жаху заволала: Мій боже! Зарастро повернувся! Від імені Зарастро цей мерзотник здригнувся весь і перетворився на статую.
2-й. Яке це щастя!
1-й. Паміна скористалась із цього, вмить відбігла, скочила в човен, що стояв біля пристані каналу, й попливла геть до пальмового лісу...
2-й. Далі що?
1-й. Витріщившися він дивився їй вслід, скрививши обличчя від люті, і пристрасті й переляку.
2-й. О, Паміна тепер напевно до матері втекла.
1-й. Ах! Так я хотів би, та варта Зарастро спіймає її.
Моностатос. Гей! Раби! Скоріше!
1-й. Чуєш голос падлюки?
Моностатос. Навіть скоріше кайдани, пута, мотузки!
2-й. Ах! Невже оце все для Паміни? Ах! Дивіться...
1-й. 0, пташечка сердешна! Ні! Просто жахливо!
2-й. Як безжально ламає він тендітні їй рученята...
1-й. Ходім! Боляче це бачить.
2-й. І в мене крається серце, як гляну на цю бідолашну та її мучителя /виходить/.

№ 6. Тріо[ред.]

Моностатос. Сюди, красунечко моя!
Паміна. Ой, бідна я, нещасна я!
Моностатос. Ти зараз маєш вмерти!
Паміна. Боюся я не смерті -
        За рідну матір жаль бере:
        Вона, мабуть, в журбі помре.
Моностатос. Гей, ланцюги, раби, несіть! /їй надягають ланцюги на руки/.
        Ти спробуй лють найтяжчу!
Паміна. 0, вбий мене ти краше!
        Моїм життям себе насить! /Непритомнів/.
Моностатос. Всі геть! Всі геть!
        Нас залишіть одних! /Раби виходять/.
Папагено /за вікном/. Куди зайшов! Я збився з ніг!
        Ага! Людей там бачу!
        Сміліш! Зайду до них! /Входить/.
        Дівча, мов білий сніг,
        Хоч видно кров гарячу.
Моностатос і Папагено /злякавшись один одного/.
        Ух! Та це сам чорт, лице страшне!
        О зглянься! Облиш мене! /Розбігаються/.
Паміна /наче уві сні/. Де ти, моя рідна? Як! Невже іще живу я? Невже це б"ється серце моє? Ах ! Повертаються знов мої муки! 0, молю вас, боги, згляньтеся ви на мене! /Лишається без руху, ринувши в горе/.
Папагено /входить/. Я, мабуть, дурноголовий, що так от злякався цієї пики! Та птахи теж бувають кошлаті, чого ж не бути і кошлатими людям?.. А!.. А!.. Вона ще тут, ота красуня! От якби була це сама доня владарки ночі*,, /підходить до Паміни/.
Паміна. Як, владарки ночі!.. /До Папагено/. Скажи-но, хто ти?
Папагено /з напускною поважністю/. Я посланий сюди від владарки ночі
Паміна /радіючи/. 0 небо! Що чую? Від мами посланий сюди? А як твоє ім'я?
Папагено. Папагено !
Паміна. О, про тебе частенько я чула, хоч у вічі не знаю. Папагено. Я теж ще ніколи не бачив /фамільярно/ цього ясного личка.
Паміна. То ти знаєш матінку, царицю ночі?
Папагено. Знаю прекрасно, з дочкою ж незнайомий ще.
Паміна. Я їй дочка.
Папагено. А от ми це побачим... Почекай-но! /Виймає портрет Паміни: дивиться на нього./ Очі... так, чорні!., ротик - крихітний— прекрасно! губки свіжі... чудесно! ніс кирпатий... дуже добре! кучері темнокаштакові... краще не можна! Усе як на портрети, одна лиш є відміна: ноги і руки у тебе є, a отут їх немає...
Паміна. Дай-но, я подивлюсь... Так, справді портрет мій! Де ти взяв його?
Папагено. Та це довга історія, тільки розпочать її!
Паміна. Нi, скажи, як попав тобі він?
Папагено. Як попав він?
Паміна. Так, розкажи.
Папагено. Не поспішай же! Сьогодні вранці, як роблю звичайно приніс я свій товар дамам цариці...
Паміна. Товар свій?
Папагено. Багато років доставляю я всяку птицю вам у замок...
Паміна. Що далі?
Папагено. Там я зустрів прегарного хлопця; називав себе вів принцем... Цей oт принц так сподобався цариці, що вона віддала враз йому портрета і наказала йому звільнить тебе з полону, бо упевнияв-ся, як він покохав тебе всім серцем.
Паміна /ніжно/. Мене кохає? Кохає? 0, любий! /До Папагено/. 0, ти скажи це те раз!
Папагено. А! так? Це до смаку тобі? Бідна дівчинонька!.. Та не згадаю, на чім я зупинився?
Паміна. На тім, що принц покохав мене.
Папагено. 0, ну й пам"ять в неї!.. Отож, через кохання це ми і вирушила у подорож: ми з ним повинні звільнить тебе і негайно повернути цариці ночі здорову і цілу.
Паміна. Та, коли принц мене кохав, чом не прийшов сам?
Папагено. Стривай! Коли пройшлись ми з дамами, ті сказали, то ми стрінем юнаків якихось трьох прекрасних, і вони будуть вказувати нам дорогу...
Паміна. І ви знайшли їх?
Папагено. Немає й сліду! Мій принц там зостався, а мене послав до тебе дати знать, що уже ми близько.
Паміна. О! Який ти смілий! Як наважився прийти сади? Мій друже! Що буде, коли тут тебе побачать?
Папагено. Тоді вже не вернуся додому.
Паміна. Так, тебе закатують напевно, коли знайдуть отут.
Папагено. Не гайся ж! Тікаймо! Якшвидше звідси!
Паміна. Чи високо вже сонце?
Папагено. Та скоро південь.
Паміна. Не слід нам гаяти ані хвилини... бо скоро вернеться із полювання Зарастро. Ходімо!
Папагено. Як? то він не вдома? /Весело/. Тоді гаразд все! Серденько! Радість! Голубко! Нас принц там чекав... А! От побачиш: це кавалер найкращий у світі.
Паміна. Ходімо!.. /Зупиняється/. А що... як це пастка чаклуна, що, як він із почту Зарастро?
Папагено. Що там вона шепоче? Ходім, не гайся.
Паміна. Та ні! Мій портрет доводить мені, що усе тут правда... Його дійсно дала їм люба матінка моя.
Папагено. Це які дурні ще вигадки? Чи йдеш ти чи ти злякалась?.. А принц як? а любов?.. Ну, бувай!
Паміна. Цробач мені вагання, тобі я довіряюсь. В твоїх очах недаремно сіяє слід ласкавого ніжного серця і доброї душі.
Папагено. Ах! Так, щира правда! 0! Ти не знаєш, яке у мене серце, а досі ще, нещасний, я собі не знайду Папагени.
Паміна. Сердега! Значить, ти без кони?
Папагено. Без жони, без дівчини..• і я від того так сильно страждаю, що нерідко цілком втрачаю глузд. Ах! Одному на світі сумно!
Паміна. Терпіння! Небо пошле тобі дружину скоріше, аніж ти
Папагено. Ні, мабуть, цього я не діждусь в житті ніколи.

№ 7. Дует[ред.]

Паміна. В мужчин, в яких чуття багато,
        Серця повинні буть тонкі.
Папагено. Тонким чуттям відповідати
        Також повинні нам жінки.
Всі. Коханням тішимось вогнем,
        коханням лиш усі живем.
Паміна. Воно втішає нам страждання,
        Приносить радість самітним.
Папагено. Люд бога робить із кохання,
        Чоло схиляє перед ним.
Юнаки. Мета в кохання чарівна:
        Що краще є як муж - жона?
        Ах, муж - жона, в'яже їх любов одна. /Виходять. Троє юнаків вводять Таміно./

№ 8. Фінал.[ред.]

Юнаки. Цим: шляхом досягнеш, мети,
        Tа слухай каш наказ уважно
        І лиш його виконуй ти -
        Будь чесний, скромний та відважний.
Таміно. Але скажіть, ясні брати,
        Мені Паміну як знайти?
Юнаки. Ти чуєш, як себе вести -
        Будь чесний, скромний та відважний.
        Запам'ятай: нам з чистоти Світле засяє день звитяжний /виходять./ Цих юнаків святу пораду Я заховаю в серці радо. Але куди я залетів? Чи не оселя тут богів?
        
        Читаю по баштах,
        По брамах читаю,
        Тo мудрість, мистецтво
        І праця тут сяє,
        Тут квітне робота,
        Гультяйства нема, -
        Земного пороку
        Гукати дарма.
        У браму піду не вагаючись я.
        Шляхетна і чиста ця спроба моя.
        Тепер хай лиходій тремтить!
        Спасти Паміну честь велить! /Іде до правої брами, з-за неї гучний голос./
Жрець. Назад !
Таміно. Назад? Назад? Піду до тих палат/.Іде до лівої брами; з-за неї гучний голос./
Жрець. Назад !!
Таміно. І тут велять назад? /Оглядається/
        О, брама ще там одна!
        Відчиниться, мабуть, вона! /Стукає,входить старий жрець/
Жрець. Що хочеш у святих місцях?
        По що, чужинцю, ти прийшов?
Таміно. Лиш по чесноту і любов.
Жрець. Високий зміст в твоїх словах!
        Та як ти будеш їх шукати?
        Бо не чеснот і добрих дій, -
        Ти прагнеш смерті і розплату.
Таміно. Розплати вартий цей крадій!
Жрець. Такого тут не відшукати.
Таміно. /швидко/. Зарастро мав тут царювати?
Жрець. Так, так, Зарастро - це наш цар.
Таміно. /швидко/. Хто ж служить мудрості святій? Жрець. /повільно/. Він тут верховний жрець і цар.
Таміно. То, значить, фальш, обман тут сам. /Хоче піти/.
Жрець. Ти хочеш геть піти?
Таміно. Хочу піти, хай ваш храм
        Щезне мені з путі.
Жрець. Ти плутаєш весь час.
        Чого це, поясни.
Таміно. Зарастро - цар у вас?
        О, досить вже мені.
Жрець. В ім"я життя твого,
        Спинися і скажи:
        Його не любиш ти?
Таміно. ненавиджу його.
Жрець. Чим завинив тобі наш пан?
Таміно. Він дикий нелюд і тиран!
Жрець. І є підстава так гадати?
Таміно. Мені розкрила очі мати,
        3ів"яла в горі та журбі
Жрець. Це жінка мовила тобі?
        Гострить жіноцтво язички -
        І віриш ти в їх балачки?
        Ой, як усе б ти зрозумів,
        Якби Зарастро пояснив!
Таміно. Яке пояснення б він дав?
        Хіба не він в лиху годину
        Украв у матері Паміну?
Жрець. Ти правду, сине мій, сказав.
Таміно. Принаймні, чи жива вона -
        Чи вбита жертовним ножем?
Жрець. Такого скоро доживем,
        Що стане істина ясна.
Таміно. Як цю загадку розв'язать?
Жрець. Я, сине, дав обіт мовчать.
Таміно. Коли ж цю тайну поламаю?
Жрець. Коли тебе твій друг введе
        У храм, де вічне щастя жде /виходить/.
Таміно. Всюди пітьма! Чи ніч безкрая?
        Це ясний день мені засяє?
Хор за кулісами. Тут, тут тільки, чи ніде.
Таміно. Тут, тут, тут, чув я, чи ніде?
        Незримі, ще спитаю я:
Паміна жива?
Хор за кулісами. Паміна, Паміна те жива.
        Таміно /радісно/. Жива! Жива! Яке святе чуття!/Бере свою флейту/
        О! Все життя не перестану,
        Прославлені, я вам пошану
        В подячній пісні возносить.
        Так палко, як отут /вказуючи на серце/ горить! /Грає, дикі звіри підходять і слухають/.
        Співуча флейта чарівна,
        Чудесна флейта,
        Ніжна флейта як заграє,
        То диких звірів підкоряє /грає/.
        Співуча флейта чарівна /грає/,
        Чудесна флейта як заграє,
        Ніжна флейта як заграє,
        Скоряв диких звірів...
        Та лиш Паміну... де вона?
Паміна! Паміна!
        Чуєш? Чуєш ти? /грає/.
        Дарма! Дарма!
        Де? /Грає/. Де? Де?
        Ах! Де тебе знайти? /Грає. Папагено відповідає за сценою/.
        А! Дає Папагено знак! /Грає. Папагено відповідає/.
        Він стрів, мабуть, Паміну, так!
        Мабуть, сюди її веде.
        мабуть, на мене жде! /виходить/.
Паміна, Папагено. Бистрі ноги, ум швидкий -
        Вірні нам помічники.
        Нам знайти б Таміно враз,
        Чи спіймають знову нас.
Паміна /гукає/. Гей, юначе!
Папагено. Тихше! Я заграю /Грає на дудочці/.
Паміна, Папагено. Радість в нас не знає краю,
        Знак подав Таміно сам,
        Вік іде назустріч нам.
        Позабуду з ним я горе!
        Ах, чи скоро! /Хочуть вийти/.
        Моностатос /глузливо/. Ах, чи скоро!
        А! Знову спіймав я вас!
        Ланцюги сюди й закови!
        Інша з вами буде мова!
        Із Моностатосом жарти!?!
        Гей, раби і збройна варта!
        Всі збирайтеся сюди!
Паміна, Папагено. Ах! Ніяк не збуть біди!
        Всі збирайтеся сюди! /Раби входять з кайданами/.
        Хто рискне, виграє усі бої.
        Ах, дзвіночки ви мої!
        Ви заграйте на всю силу,
        Щоб у вухах їм дзвеніло! /Грає ка дзвіночках.
Моностатос і хор. Ізвідки дзвоніння співуче й тонке?
        Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля-ля.
        На світі ніколи не чув я таке.
        Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля-ля»
        На світі ніколи не чув я таке,
        Ля-ля-ля-ля, ля-ля-ля-ля-ля /виходять./
Паміна, Папагено. Якби хто з богатирів
        Ці дзвіночки мав би,
        Він тоді всіх ворогів
        Легко розігнав би,
        Він на все б життя знайшов
        Тихий спокій та любов.
        Тільки дружба і любов Вигоять напасті -
        У житті без цих основ
        Нам немає щастя.
Хор. /за кулісами/. Будь славен, Зарастро,
        Зарастро слава!
Папагено. Тремчу я від страху -
        Щось суне як лава.
Паміна. Це, друже, йде загибель нам,
        Іде сюди Зарастро сам.
Папагено. Ой, як зробити так,
        Щоб з мене стала миша,
         А то сидіти в тиші,
        Немов малий черв"як.
        Дитя! Що ж ми сказати хочем?
Паміна. Всю правду! Всю правду!
        Хоч би це був злочин.
Хор /на сцені/. Будь славен, Зарастро!
Зарастро, о слава!
        Йому радо наша
        Слугує держава!
         Хай буде щасливий
        Великий мудрець!
        Йому несемо пломінь наших сердець!
Паміна /на колінах/. 0 пане, хоч і винна я,
        Бо утікала без пуття -
        Не вся вина моя була.
        Твій злісний раб жадав кохання,
        Я, пане мій, тому й втекла.
Зарастро. /піднімає її/. Устань і втішся, кохана!
        Мені не варто і питати -
        В твоїй душі читаю я
        До іншого палке чуття.
        Цьому не буду заважати,
        Та не пущу в житло нічне.
Паміна. Матуся зве назад мене,
        Є сила в неї...
Зарастро. Слабша за мою,
        І згубиш долю ти свою,
        Коли тебе їй поверну я.
Паміна. Я ймення матері шаную.
        А матір, а матір...
Зарастро. Гордий ум лихий.
        Вона ніколи не бажає
        Звертать на вказані шляхи
        І без стежок в житті блукає.
Моностатос. Юначе гордий, увійди.
        Тут цар Зарастро, стань сюди.
Паміна. Це він!
Таміно. Вона!
Паміна. То сон мені!
Таміно. Вона!
Паміна. Це він!
Таміно. Не сон то, ні!
Паміна. Його я хочу обійнять.
Таміно. Її я хочу обійнять. Обоє. В обіймах любов сконать.
Хор. Що це все значить?
Моностатос. Наче дурні якісь!
        Ні, це занадто! Геть розійтись! /Розводить їх. На колінах/.
        Твій раб лежить в ногах у тебе.
        Злочинцю дати кари треба /показує ка Папагено/.
        Поглянь, який зухвалий він!
        Убравшись на зразок пташин
        Хотів Паміну він украсти, -
        Я перешкодив цій напасті.
        Ти знаєш відданість мою...
        Зарастро. Я по заслузі й віддаю.
        Дать найвірнішому з рабів..,
Моностатос. З твоєї ласки збагатів.
Зарастро. Аж сімдесят сім по п"ятах київ.
Моностатос. Ай-ай! Я, пане мій, не цього ждав!
Зарастро. Ок як! Належне я віддав. /Моностатоса виводять/.
Хор. Будь славен Зарастро,
        Премудра людина!
        Відзначиш, скараєш
        В одну ти хвилину!
Зарастро. Обох чужинців виведіть
        В наш іспитовий дальній храм -
        Нехай, запнувшися, вони
        Очистяться спочатку там.
Хор. Де слава сяєво своє
        Чеснотам, правді віддає, -
        Земля сіяє раєм там,
        Там смертні рівні божествам. ==Дія друга==

№ 9. Марш жерців.[ред.]

Зарастро. Вам промовляю я, служителі мудрості і правди, жерці, в божественні посвячені обряди! Важливу справу слід нам обдумать. Послухайте: десь біля воріт нашого храму ходить юний принц Таміно. Двадцятої весни початок стрічає, та в своїм чистім серці він косить прагнення любе скинуть з розуму свого той серпанок, що зіткали забобони його предків, глупота людська і дикий фанатизм. Ах! Допускают! до вічного світла рідко і після суворого іспитання боги небагатьох лиш, лит обранців... Ллє схвалить його бажанні прийти на допомогу -це ми повинні.
Оратор. Учителю, скажи: чи принц той вірний?
Зарастро. Так, вірний і відважний.
Оратор. Чи здатний зберігати він таїни?
Зарастро. Так, здатний він притишить і пристрасть і язик.
Оратор. Чи може вік плекати любов і братерство?
Зарастро. Непорушно і свято. Отож, коли всі зі мною згодні, то, друзі, беріть зразок із Зарастро. /Тричі сурмить у рог; усі сурмлять за ним/. 0, яка прекрасна у нас одностайність! Марно ведуть наступ неуцтво і злоба, їм не здолати: день наступає, коли вони всі зникнуть так, як зникає вранці туман від проміння сонця. Наші таїнства : храм захищати буде принц; йому боги призначиш в дружини Паміну; для цього нещодавно викрав я її з наказу кеба. Сильніший підніме шторм людської люті і ненависті оцей мій вчинок. Та не страхайтесь: нам боги обороною будуть, і Таміно пройде всі іспитання.
Оратор. Слова Зарастро святі нам повсякчас. Ти знаєте: чоло схиляєм перед мудрістю твоєю. Та пробач мої вагання. Скажи: чи впе вний ти, шо Таміно, не знавши страху, всі може витримати іспитання Він принц...
Зарастро. І навіть більш за це: людина він і квола, як всі
        люди.
Оратор. Коли ж у цвіті літ його настигне смерть?
Зарастро. У лоні богів собі він знайде спокій і досягне пер лини святого неба. Отож, введіть ви юного принца з його супутни цею у переддвер"я храму. /Оратору, який схиляє перед ним коліна Ти, мій друже, ти навчи їх прав і обов'язків довічних людини, т навчи їх розуміть всю силу і могутність богів /Оратор з одним із жерців виходить/.

№ 10. Арія з хором[ред.]

Зарастро. Преславний, всемогутній боже,
        Дух розуму дай юнакам!
        Він справжню путь знайти поможе,
        Вкаже їм шлях; в святий наш храм,
Хор. Вкаже їм шлях в святий наш храм.
Зарастро. Успіх пошли їм в іспитаннях,
        А дійдуть днів своїх останніх,
        їх, що не знали тут вагань,
        Звільни від муки і страждань.
Хор. Звільни від муки і страждань.
Таміно. 0! Навколо мене страхітлива ніч! Пекельна пітьма! Папагено, ти йдеш отут за мною?
Папагено. Так... а ти хотів би, шоб я спереду йшов...
Таміно. Скажи-но, де ми?
Папагено. Був котом би, то напевне б тоді сказав... а тепер, в чорній ночі... /Грім/. Ай! лишенько!
Таміно. Що там сталось?
Папагено /тремтячи/. Чуєш: діло наше кепське.
Таміно. Ти боїшся?
Папагено. О, нікого! Мене лиш трусить... /Грім сильніший/. Ой, який я нещасний!
Таміно. Що з тобою?
Папагено. Це у мене розігрується гарячка.
Таміно. Ганьба! Нарешті будь ти чоловіком.
Папагено. Ах, хотів би я дівчиною бути. /Ще сильніший удар грому. Ай, ай! безперечно, смерть моя близько! /Входять оратор і жрець з факелами в руках/.
Оратор. Чужоземці! Щo привело до цих вас мурів? Навіщо вам було
        входити В ЦЮ ПОХМуру ТІСНИНУ?
        Таміно /твердо/. Шукаєм світла і любові.
Оратор. Але чекають вас іспитання і навіть, може, загибель вам
        грозить.
Таміно. Будь, шо буде.
Оратор. Але не знаєш, сину, ти, чого прагнеш.
Таміно. На все я згоден.
Оратор. Ах, слухай, ти про все добре подумай: за кілька лиш хвилинок стоїть сама смерть від, тебе; подумай, поки не пізно... бо ще один лиш крок, і все рішиться.
Таміно /рішуче/. Смерть не страшить мене.
Оратор. Коли так, дай-ко руку.
Таміно. Ось вона.
Жрець /до оратора/. Стривай; поговорить я маю також із оцим. /до Папагено/. Чи прагнеш також і ти здобуть подвигами мудрість і доброческість?
Папагено. Та мені не потрібні ні подвиги, ні доброчесність; аби було де заснути, поїсти та випить. А ще якби знайшлась мені дружина, то був би я цілком щасливий,
Жрець. Ти знайдеш її, та тільки наприкінці іспитання.
Папагено. О, а це що - те іспитання?
Жрець. Поклянись шанувать закони наші і не боятись ніколи смерті.
Папагено. Дружина фью, а з нею й радощі!
Жрець. Та боги обрали подругу тобі, можливо...
Папагено. Ні, вже краще я не женюся.
Жрець. Та Зарастро вже знайшов тобі дружину, точнісько по тобі на вигляд і на одяг...
Папагено. По мені якраз? і молоденьку?
Жрець. молоденьку.
Папагено. І гарненьку теж?
Жрець. Не дуже.
Папагено. А як її ім"я?
Жрець. Папагена.
Папагено. Як?
Жрець. Папагена.
Папагено. Папагена! 0, от щастя! Хотілося б хоч раз побачить
Жрець. Ти можеш її побачить.
Папагено. Так... та... потім... невже то смерть моя обов"яз-кова? /Оратор і жрець перезираються; Папагено уважно дивиться на них/ Прощайте! не женюсь я.
Жрець. Ні, її побачиш ти і не помреш, та з нею ні cлівця не розмовляй. Подумай: знайдеш ти силу мовчать?
Папагено. Що ж, мовчати... Нехай вже так! Та... чи побачу її я й потім?
Жрець. Один лиш раз побачиш її. Ну що ж?
Папагено /нерішуче/. Та спробуєм.
Жрець. Поклянись же переді мною.
Папагено / з зусиллям /. Клянусь!
Оратор /до Таміно/. Також і ти мусиш мовчать. Хоч Паміну скоро можеш ти побачить, та бережись щось їй казать: це й є початок ваших іспитань вже.

№ 11. Дует.[ред.]

        Жерці. Жінок цурайтеся лукавих!
        От заповіт найперший в нас.
        Мудрець, попавшись їм в забавах,
        Втрачає розум свій ураз.
        Які суворі кари й муки
        Тоді готує вік собі!
        Не марно він ламає руки,
        його чекає смерть в ганьбі. /виходять./
Папагено. Слуги! Огню скши! Яка дивниця: як тільки пішли від нас ці пани жерці, скільки витрищуєш очі собі, а суцільна пітьма.
Таміно. Будь терпеливий. Здумай, що світло і тьму завжди посилає для нас небо /Хочуть іти/.

№12. Квінтет[ред.]

Служниці. Ах, ах, ах! Ви в жахливих цих місцях?
        Ах, ах, ах! На прямий вертайте шлях!
        Таміно, зараз ти загинеш!
        Ти, Папагено, смерть зустрінеш!
Папагено. Ні, ні, ні, річ зайва ця.
Таміно. Папагено, ні слівця!
        Де ж присяга іспитова,
        Щоб з жінками ані слова?
Папагено. Ти чуєш, як судьба грозить?
Таміно. Цить, кажу тобі я, цить!
Папагено. Завжди цить, і завжди цить,
        І завжди цить, і завжди цить!
Служниці. Цариця зовсім близько тут.
        Цариця в храмі крадькома.
Папагено. Ай, ай! Цариця тут сама?
Таміно. Цить, кажу я! Чуєш, цить!
        Чи ти взявсь без перестанку
        Зневажати обіцянку?
Служниці. Таміно, де у тебе очі?
        Ти до лихого йдеш кінця!
        Народ погане щось шепоче
        Про любого твого жерця!
Таміно. Для мудреця тяжка ганьба
        Вслухатись, що верзе юрба.
Служниці. Ще кажуть — вірить хто йому,
        Ті прямо в пекло попадуть.
Папагено. Це чорту в лапи, в вічну тьму!
        Скажи, Таміно, як нам буть?
Таміно. Жіночий ум лиш повторив
        Зловмисні брехні ворогів.
Папагено. Цариця каже так сама.
Таміно. Вена того ж таки ума.
        Мовчи, мені лиш довіряй,
        Клятв потайних не забувай.
Служниці /до Таміно/. Чому ти так на нас лютуєш?
        Ти, Папагено, теж гордуєш? Папагено /потай, до служниць/. Та я б охоче... Та...
Таміно. Цить!
Папагено. Мовчать - це річ пуста...
Таміно. Цить!
Папагено і Таміно. Та я не справлюся /ти не управишся/ з собою.
        Віяк не можу /не можеш/ замовчать.
        Вони вертаються з ганьбою,
        Не хочем з ними розмовлять.
Служниці. Вертаємо від них з ганьбою,
        Не хочуть з нами розмовлять.
Всі. В мужчини мудра голова,
        Шанує він свої слова /Служниці хочуть піти/.
Хор /за кулісами/. Безчестя святому порогу!
        Жінки знають в пекло дорогу!
Служниці. Ой-ой! /провалюються/.
Папагено. Ой-ой! /падає на землю,/
        Оратор /до Таміно/. Честь і хвала тобі, сміливий! Переміг ти, їначе, у жахливому іспитанні. Ще тебе чекає, і страшний і небезпечний шлях, але, з ласки богів, ти щасливо його весь пройдеш. Далі ходім. /Надягає йому на голову покривало; обидва виходять/. Жрець /до Папагено/. Що бачу? Що з тобою?
Папагено. Я знепритомнів, помер я.
Жрець. Вставай же і будь чоловіком врешті.
Папагено. Та хіба треба катувать мене усіма муками і страхіттям щоб скласти думку, який там чоловік із мене? Коли вже боги шлють мені ту Папагену, то нехай би дали мені її без жаху іспитання.
Жрець. Та після довгого чекання завжди приємніша розрада. Ну, швидше за мною /Надягає йому на голову покривало і веде до виходу./
Папагено. Із нескінченними мандрівками цими звідки вже візьметься бажання кохать! /виходять./
        Сад. З одного боку альтанка з троянд і інших квітів, де спить Паміна. Місячний промінь освітлює їй обличчя. На передньому плані дернова лава.
        Моностатос входить і сідає на лаву. Після короткої паузи помічає Паміну.
Моностатос. Ах! Так ось вона, ця пихата дівчина! Тихше, щоб не збудити. Через вперту цю красуню мене ще трохи й покалічили б киями! Добре, що пан сьогодні те лагідний був. /Дивиться на Паміну/. Ах, лиш зирнеш на неї, в тобі бушує вся кров, наливаються всі нерви... Нема повітря... Та де ж тут якийсь-то злочин? /Озирається/. Людей нема, сміливіш! Як тоді не пощастило, пощастить хоч тепер. Уф! Ну ж ' і спека! /Обмахується обома руками/. Я весь палаю! Хоч би принаймні дістать розраду, дивлячись на красу моєї люби.

№ 13. Арія[ред.]

        Люд увесь на світі знає
        Всякі ніжні почуття.
        Лиш для мене їх немає,
        Бо негарний надто я,
        У мені ж б'є серце кров'ю
        І тріпоче кожен м'яз.
        Без жінок із їх любов'ю
        Наче в пеклі я весь час.
        Раз живу я, хоче серце
        Всяких ніжних почуттів.
        Добрий місяцю, не сердься,
        Що красу я полюбив.
        Ось її я поцілую...
        В хмарку, місяцю, тікай.
        В разі ж я тебе дратую,
        Очі швидше заховай.
/Гримить грім/.
Цариця /до Моностатося/. Не ворушись, нещасний!
Паміна /прокидаючись/. 0, боже! Любий голос!
Моностатос /відскакує від жаху/. Ай, ай! Ай, це сама цариця ночі!
Паміна. Як? /Впізнає царицю і кидається їй в обійми./ Матінко! О, о, матусю, ти тут зі мною.
Моностатос. Мати це її? Гм! Тут можна дечого дізнатися. Зникну сюди /Ховається/.
Цариця. Коли хочеш ти, щоб називала тебе іще я донею, викрадача свого ненавидь жорстоко і довіку. Я прийшла тебе звільнити. Де той принц, що я тобі послала? Де він? Що з ним?
Паміна. Таміно?
Цариця. Так, він.
Паміна. Він таїнствам Зарастро віддався і душею і всім серцем.
Цариця. Нещасна донечко!
Паміна. Нещасна я? Але чому?
Цариця. Тебе втрачаю я відтепер і навік.
Паміна. Та я з тобою, і під твоїм крилечком я нічого не боюсь.
Цариця, донечко! Не надійсь ти на мене: захистить тебе я не можу, уся могутність моя зникла давно.
Паміна. Що кажеш?
Цариця. Почуй сумну таємницю: священний символ ясного сонця, що ним міцний такий був твій батько, він, старий вже, вмираючи, дав Зарастро. Як я благала, плакала даремно! На чолі в чарівника той символ сіяє.
Паміна. Отож тепер для нас немає більш надії?
Цариця. Одне зосталось нам, і все залежить од тебе.
Паміна. Як, від. мене?
Цариця /показуючи на підземелля/. Так, поки не почнеться день, по цих потайних ходах мусить принц утекти з тобою; якщо завтра твоїм він не стане, то вже ніколи у житті цього не буде.
Паміна. Матусю! Ах! Ти дай нам інший засіб. Ти хочеш неможливого: зостанеться він вірним всім клятвам і присягам. Невже тоді не можу його кохати? Мені він любий!
Цариця, Кохати того, хто спілкується із торжествуючими ворогами?
Паміна. Але, матусю, та недаремне ж мій батько завжди хвалив їх доброчесність, їх мудрість і доброту.
Цариця. І ти дерзаєш захищать нечестивих!
Паміна. І Зарастро також...
Цариця. Зарастро! Тебе він викрав, принца одурманив - тобі замало? Послухай: /подає їй кинджал/ візьми кинджал мій, іди, убий Зарастро, відплати жорстоко йому за мене й себе; з його чола зніми ти символ сонця і з ним прийди до матері в обійми. З тобою до шлюбу тоді стане Таміно.
Паміна. Ах! Від думки страшкої я здригаюсь!
Цариця /гнівно/. То слухай мов останнє слово!

№ 14. Арія[ред.]

Цариця Палає кров нацією відплати.
        Смерть, люта кара, близька.
        Ти б не взялась Зарастро покарати, -
        Тоді була б мені ти не дочка.
        Забула б ти навіки,
        Порвала б ти навіки,
        Зломила ти б навіки
        Той природний наш зв'зок.
        Та ні! Ти вбє'ш Зарастро цим кинджалом!
        Смерть! В певні руки я даю клинок!
Паміна /з вийнятим кинджалом у руці/. 0, все це жахливо! Невже я мушу загубить Зарастро?! Ні, ні, сил нема!
Моностатос. А, якраз зараз облагоджу тут своє я дільце! Паміна. Клялася мати кинути мене самітну... Що робити? Моностатос /бере в неї кинджал/. Повір мені. Паміна /злякано/. 0 боже!
Моностатос. Чи ти злякалась страшного обличчя? Чи надміру страшніший задум так примусив тебе тремтіти і лякатись? Паміна. 0 небо! Ти знаєш?
Моностатос. Усе я знаю, як ти бачиш. Ви в моїх руках. Варто мені сказать одне лиш слово, і згине в тебе мати і ти разом з нею.
Паміна. Ах! Зглянься на матір мою... зглянься ти на мене! Моностатос. Чи виконаєш моє бажання?
Паміна. Чого ти хочеш?
Моностатос. Кохай мене!
Паміна /здригаючись/. О боже!
Моностатос /до себе/. Починає поступатись. /Голосно/. Ну що ж? Ти згодна?
Паміна /рішуче/. Ні !
Моностатос /погрожує їй кинджалом/. Ні? То я заб'ю тебе, а потім розправлюсь і з матір'ю також.
Паміна. Ах, зглянься! В твоїх ногах...
Моностатос. Ну, обирай же: любов або смерть. Як же?
Паміна. Та я люблю Таміно!
        Моностатос /з іронією/. Що мені з того? Кохай тепер мене,
Паміна /рішуче і з гідністю/. Ні, ні, цього не буде.
        Моностатос /заносить над нею кинджал/. А, коли так!..
Зарастро /затримує його руку/. Стривай!
Моностатос /на колінах/. 0, царю! Ти не знаєш... Ти рятуєш злочинницю ту, шо, домовившися з матір'ю, намірялась убить тебе.,,
Зарастро /суворо/. Мовчи, ти, мерзотний! Геть, іди геть звідсіля!
Моностатос /виходячи/. Так от як! Ну, добре! Йду я зараз до цариці... У дочки я зазнав тут невдачі, а там, сподіваюсь, буду щасливіший! /виходить/.
Паміна. Не карай її, замучену, пригнічену горем; пробач матусі ти моїй.
Зарастро. Вона повстала проти волі неба!
Паміна. Де сум за донею...
Зарастро. На те була воля неба! Вона в підземеллях храму готує весь цей час підступи знову. Ах! Каяття нехай покаранням їй буде: коли Таміно вийде переможцем з тяжкого іспитання і ви обоє будете жить в згоді і щасті, тоді Зарастро помсту в цім знайде!

№ 15. Арія[ред.]

Зарастро. Отут, в святім чертогу, Про помсту слід забуть, А хто згубив дорогу, Любов укаже путь. І дружня виведе рука В блаженний, край мандрівника. Отут, в святому домі, Лкбев і благодать. Тут зради невідомі, Тут ворогу не мстить. Хто здійснює завіт оцей, Достойні імені людей. Подвір"я храму. На передньому плані дві дернові лави. Оратор і жрець вводять Таміно і Папагено без покривал.
Оратор. На цьому місці я, друзі, із вами прощаюся, бо далі йти доведеться уже вам самим. Лиш пролунає звук сурми, вирушайте негай-ко. Прощайте! Не забудьте: мовчать - ваше завдання-/виходить/.
        Жрець /до Папагено/. Знай же, мій друже, хто порушить тут мовчання, того боги скарають в блискавці /виходить. Таміно сідає на лазу/.
Папагено /після короткої паузи/. Таміно!
Таміно. Тс.
Папагено. Як? Навіть і з тобою?
        Таміно /нетерпляче/. Тс!
Папагено. Ну, з жінками ще мовчатимемо, та щоб один з одним!
Таміно. Тс!
Папагено, Буду розмовляти сам з собою. Як охоче перенісся б я тепер у ліс, поміж птаства! /Співає./ Ля-ля, ля-ля! У цих от людей, вже не казати про вино, навіть води не подадуть промочити трохи пельку. /3'являється потзорна бабуся з глечиком. Папагено дивиться на неї з різниш гримасами, потім указує на глечик./ Скажи, чи для мене це?
Бабуся /ніжно/. Любий мій, це для тебе!
Папагено /п'є/. Вода!.. А то, у вас усіх пригощають так само?
Бабуся. Всіх так, кохане серденько!
Папагено. Нy, не часто бувають в вас гості!
Бабуся. Ах, ні, мій ангел! /Таміно робить йому знак мовчати./
Папагено /до Таміно/. З нею можна говорить... це ж не значить з жінкою. /Таміно робить нетерплячий жест./ Іди ближче, бабусю, сідай тут. Чи смію запитать: багато тобі років?
Бабуся. Нe дуже: сімнадцять і дві хвилини.
Папагено /голосно сміється/. Де ясно помітно по обличчю. Ах, ти, голубонько! /Сміючись./ То у тебе, мабуть, ще й коханий є?
Бабуся. Звичайно, є.
Папагено /глузливо/. Такий же юний?
Бабуся. Старіший вік аж на десять літ.
Папагено. От уявляю, як кохаєтесь із ним ви! А як його ім"я?
Бабуся. Папагено.
Папагено. Що? де ж він, цей Папагено?
Бабуся /бере його за руку і проводить нею по його обличчю/. Ось отут він... ось він... тут.
Папагено. Як? Хай йому чорт! Це... значить, я?
Бабуся. Ти самий.
Папагено. А як твоє ім'я?
Бабуся. Моє ім'я... /Сильний удар грому. Бабуся зникає/. Папагено. Ай! /Таміно встає і погрожує йому пальцем/. Мене спалила блискавка! Коли не згину я, базікать перестану.

№ 16. Тріо[ред.]

Юнаки. Ми в другий раз oцe з'явились,
        Вже на землі Зарастро, вам -
        Він повертає, шо згубилось:
        І флейта і дзвіночки там.
        Ви тут повинні сил набратись,
        Бо доведеться мук зазнать.
        ми втретє будем вам являтись,
        Щоб з перемогою вітать.
        Втримайся, принц, ще одну мить!
        Ти ж, Папагено, чуєш, цить! /Зникають/. Папагено /весело/. Діла каші йдуть на краше. /до Таміно/. Чи не поїсти нам? /Таміно грає на флейті/. Ти грай, коли хочеш, а я вже пограю зубами /їсть/. 0, страви всі чудесні. Ах, от так: кухар! Погляньмо, які льохи тут. /П"є/. Божественно! Найсмачніше!
Паміна /радісно/. Ах, Таміно, ах, нарешті тебе знайшла я. Побула флейту і враз побігла якнайдужче сюди... А ти не щасливий, ти мовчиш? /Таміно робить їй знак іти геть/. Піти я мушу? Та невже не радий ти, що прийшла до тебе? Ах! А може, невдячний хлопче, мене забув ти? /Таміно зітхає/. О, боже, з зусиллями та небезпеками, а таки знайшла тебе я; ти один причина всіх моїх злигоднів, ти моя Втіха, моя розрада... і ти мовчиш? Ти можеш так меню покинути?! /Таміно зітхає/. О! /Звертається до Папагено/ Папагено! Скажи-но
        хоч ти, що з ким зробилось? /Папагено з повним ротом, притримуючи губи обома руками, робить знак, то б вона відійшла геть/. І ти теж? що це все значить? Поясніть ви мені принаймні причину вашого мовчання! /Папагено робить ті ж рухи/. Муки страшенні! /Після короткої паузи - ніжно, рішуче і сумно/. Таміно! Ах! Ти мене не любиш! Набридать тобі риданнями не хочу... Ах! мoвчите ви? Недолюдки!.. То я знаю, що слід робити.

№ 17. Арія[ред.]

Паміна, Ах, усе навік пропало,
        Відлітай, моя любов!
        Все недоля зруйнувала,
        Не побачу щастя знов.
        Ах, Таміно! Ти не знаєш,
        Це чуття яке страшне!
        Як мене ти не кохаєш,
        То утішить смерть мене /виходить/.
Папагено /жадібно їсть/. А правда, я можу бути чоловіком і мовчазним, коли треба? /їсть/. За здоров'я кухаря і винаря! /За сценою тричі сурмлять. Таміно встає і робить Папагено знак іти за ним/. Я зараз, йду! /Нe перестає їсти. Таміно хоче вивести його силою/. А! То ми побачим, хто з нас дужчий /видирається/, сказав же, що йду зараз. Поїв чудесно! /Таміно виявляє нетерпіння, погрожує йому і йде праворуч. Дивиться на стіл/. Та апетит все такий же; мене приваблює усяка тут страва! Ах! Я не в силах од них відірватись! Якби навіть сам Зарастро прислав левів би, не змогли б вони відігнать мене до цього столу... /Їсть. 3'являються двоє левів/. Ай, ай, ай!
        З'їдять мене... Таміно! Рятуй, загибаю! /Бігає переляканий туди й сюди. Таміно повертається і грає на флейті. Леви зникають/. Ах, все ладен я зробити, підкоряюсь, наказуй, чого хочеш! /Іде, потім повертається ло столу/. Страви і вина, прощайте! /Таміно з докором дивиться на нього/. Тепер куди йдемо ми? /Таміно вказує на небо/. Те знають боги! А нам і знать не треба? /Таміно тягне його/. Тихше! Почекай же! нe поспішай! Ітае не раз ми встигнем померти /виходять./

№ 18. Хор[ред.]

        Жерці. Преславний сильний боже!Мить блаженна! Похмуру кіч змінило сяйво денне! Нове життя царевич починав, Свій голос рік із нашими єднає. Де ясний ум, це смілий дух, Нам в ряд стане міцний і вірний друг. /Жерці вводять Таміно, напнутого покривалом/.
Зарастро. Таміно! Близько мета вже: тепер зостались не два важкі дуже іспитання. Шукаєш доброчесність і любов, - хай поможе тобі саме небо! /Бере Таміно за руку і знімає з нього покривало. До жерців/. Приведіть-но Паміну.
Паміна /у покривалі; її веде за руку жрець/, Куди ви велете мене? Ця тиша! Як страхає мене вона! 0, земле, чи повітря, укажіть мені, де чоловік мій... Хто з вас скаже, де він? Хто поверне його? Зарастро. Він жде тебе, щоби сказать востаннє: прощавай.
Паміна. Востаннє прощавай? Ах! Де ж це він? Мерщій до нього ведіть мене.
Зарастро. /знімає з неї покривало/. Ось, дивися, тут він.
Паміна. Ах! Ось ти, Таміно! Яке це щастя!
        Таміно /стримано/. Стривай, царівно! Я йти повинен, прошай же!

№ 19. Тріо[ред.]

Паміна. Ми розлучаємось навік?
Зарастро. Ні, ви з"єднаєтесь навік.
Паміна. Тебе пригоди ждуть жахливі.
Таміно. Боги пошлють шляхи щасливі.
Зарастро. Боги пошлють шляхи щасливі. Паміна. Ти ке уникнеш злої долі.
        Боюсь цього, коханий мій.
        Таміно і Зарастро. Хай божа здійснюється воля,
        Охоче я скоряюсь Він скорився їй.
Паміна. Не був би ти такий байдужий, -
        Якби отак любив як я.
Таміно, Зарастро. Тебе, повір, люблю я /вік любить/ дуже
        і вірним буду /буде/ все життя.
        Зараcтро. Година б'є для вас розлуки!
Паміна і Таміно. Які це невимовні муки.
Зарастро. Таміно мусить знову йти!
Таміно. Паміна, мушу справді йти!
Паміна. Таміно, мусиш справді йти!
Зарастро. Година б"є для вас розлуки.
        Таміно мусить знову йти,
Таміно. Які це невимовні муки!
Паміна! Мушу справді йти, Паміна. Таміно! Таміно! Мусиш іти?
Таміно. Паміна! Паміна. Таміно!
Таміно і Паміна. Прощавай! Ах, прощавай! Ах, любий спокій знову настав
        Прощав а й, проща вай!
Зарастро. мерщій іти дав слово ти! Година б"є.
Папагено /вбігає/. Нема повітря! Біжить- мерщій од лані... Чого пішов я не по тій дорозі! /До оратора, який з факелом у руці виходить з дверей, куди повели Таміно/. А, ось і ти. Скажи-но, де вік? Куди тепер верстав шлях Таміно?
Оратор. Чому відстав ти? Нe йшов за ним?
Папагено. Але ж одну хвилинку, а він летить, наче вітер.
Оратор. Милосерді бота знов прощають тобі, але ніколи не взнаєш ти блаженства справжнього.
Папагено. Був би ковток винця, - нічого більш не треба.
Оратор. А більш нічого ти не бажаєш?
Папагено. Поки шо ні.
Оратор. Дурний! Ти його одержиш /виходить. З землі з'являється посудина з вином/.
Папагено /п'є з різкими гримасами/. О, от чудо! От краса! Ах, я раюю! Були б крила у мене тепер, полетів би я на сонце, позривав би зірки, Але це вино міцненьке... Добре так мені б"є у голову... і в серці вогонь палав, у нім діється надто незвичайне щось!

№ 20. Арія[ред.]

Папагено. Замужню чи дівчатко
        Тут Папагено жде!
        З собою голуб'ятко
        Розраду приведе!
        Я буду весь день об"їдатись,
        Мов князь той вельможний пищатись,
        Радітиму завжди життю
        І житиму наче в раю.
        Замужню чи дівчатко Тут Папагено жде!
        З собою голуб'ятко
        Розраду приведе.
        Невже отакого дівчати
        Не вдасться мені відшукати,
        І мушу свій вік самітний
        Скінчити в пустелі сумній!
        Замужню чи дівчатко
        Тут Папагено жде!
        З собою голуб"ятко
        Розраду приведе.
        Без любого цього дівчати
        Я буду помалу вмирати,
        Лиш прояв палкого чуття
        Поверне мене до життя!
Бабуся. Я тут, я тут, о скарбе любий мій!
Папагено. Ти?
Бабуся. Я, мій ангел.
Папагено. Враз прохолов я.
Бабуся. Побачиш, як ніжко буде кохати тебе твоя жона!
Папагено. Тим гірше!
Бабуся. Ах, буду весь час біля тебе я, буду тебе ласкать, обіймать, цілувать так ніжно...
Папагено. Он як! Не мріяв про це я щастя!
Бабуся. Давай же скоріше руку.
Папагено. Стій, тихше, не хапайся... Треба добре розміркувати.
Бабуся. Давай-но руку або в тюрму потрапиш.
Папагено. Не знаю, що краше.
Бабуся. І там, без дружини, на хлібі та воді доживатимеш своє ти.
Папагено. Не вистачало лиш цього мені.
Бабуся. Чи ти скажеш?
Папагено. З-під дощу та під ринву потрапити!
Бабуся. Ну ж. бо!
Папагено. Та це ж не зобов"язує ні до чого. От рука моя.
Бабуся. Клянись бути ширим мужем.
Папагено. О, буду вірний тобі довіку.
Бабуся. Клянися ж..
Папагено. Клянусь міццю богів... завжди наїдатися вволю. /Бабуся обертається не. молоду красуню, одягнуту як Папагено/. О, яка це радість! Ах! Па... па... па... Папагена! /Хоче обійняти її/.
        Оратор /утримує його/. 0, зухвалий! Як ти смієш? /до Папагеки/. Та він тепер ше не вартий твоїм стать чоловіком. Тікай же! /Виштовхує її/.
Папагено. Я теж за нею!
Оратор. Спинися!
Папагено. Я їй чоловік!
Оратор. Спинися, або нараз розгнівиш небеса.
Папагено /гнівно/. Та хай пропаде весь світ, а я біжу за нет?.. /Земля розкривається/. 0, боже! Пропав я, нещасний! /Провалюється/.

№ 21. Фінал.[ред.]

Юнаки. Вже скоро променем червоним
        Засяє дня гонець.
        Вже скоро край всім забобонам
        Вже боре їх мудрець,
        О, любий спокій, повернися
        І знов на сході оселися:
        Земля сіяє раєм там,
        Там смертні рівні божествам.
        Перший. Поглянь, журба жене Паміну.
        Другий і третій. Та де ж вона?
        Перший. Вона загине.
Юнаки. Її женуть кохання муки.
        їй простягнем ласкаві руки.
        Сердця нам крає цей відчай!
        Юначе, швидше повертай!
        Іде! Іде! до нас!
        Скоріше заховайсь,
        Усі до неї придивляйсь.
Паміна /напівбожевільна з кинджалом у руці/.
        То справді ти мені жених?
        А, може, у думках журних?
Юнаки. Який жахливий зміст цих слів!
        Від неї розум відлетів.
Паміна. Терпіння, любий, я твоя -
        Поберемось на все життя.
Юнаки. Дівчина нещасна вперто
        Думає про хвилю смерті.
        Бідна люба! Зупинись!
Паміна. Хочу вмерти. Любий скрізь
        Забуває про кохання,
        Я ж кохаю без вагання.
        Мати це дала мені /показує кинджал/.
Юнаки. Кари на тобі страшні.
Паміна. Легша із життям розлука,
        Ніж така нестерпна мука.
        мати, мати! Зо зла прокляла,
        Щоб нещасна я була. Юнаки. Мила, хочеш з нами йти?
Паміна. Ах, йде горе через край.
        Любий зрадник, прощавай!
        Вмить Паміна тут помре -
        В себе душу відбере /хоче заколотися/.
Юнаки. Ах, нещасна, зупинись!
        Як твій любий це узнав би,
        Він од жалощів сконав би,
        Вірить серцем, як колись.
Паміна. /спам"ятовується/. Як, мене він теж кохав,
        А доводить до одчаю. Чом обличчя одвертав І до мене не казав?
Юнаки. Ні слівця тобі на скажем,
        А тобі його покажем,
        І сама побачиш ти,
        Що він повний почуття
        І віддасть тобі життя.
        Хочем ми до нього йти.
Паміна. Хочу я його знайти.
Всі. Два серця, пристрастю обняті,
        Ніхто не зможе роз'єднати.
        Ворожа не страшна їм лють,
        Боги їм захист подають /виходять./
        Два воїни. Той, хто, шукавши істинну святу свободу,
        Пройде вогонь, повітря, землю, воду,
        Хто подолав муки смерті і відчай, -
        Той на землі побачить дивний рей.
        Тоді на нього зійде благодать,
        Він буде всі глибини божих таїн знать,
Таміно. Смерть не страшить, дійду звитяги
        Шляхом чесноти і відваги!
        Страхіття браму хай замкнуть,
        Я вирушаю сміло в путь.
Паміна /за кулісами/. Таміно, стій! Зажди, спинись!
Таміно. Що чую? Паміни голос?
Воїни. Так, так, оце Паміни голос.
Таміно і воїни. Вона зі мною /з тобою/ піде скрізь,
        Знегоди не злякають нас /вас/, Хоч би наблизивсь смертний час.
Таміно. Мені дозволена розмова?
Воїни. Тобі дозволена розмова.
Таміно і воїни. О радість! Опліч з нею йти
        і разом щастя досягти.
        Ні смерть, ні тьма їй не страшке,
        Достойна в храм ввійти зона. /Двері відчиняються Паміна кидається в обійми Таміно/.
Паміна. Таміно, ти! блаженна мить!
Таміно. Паміна, ти! блаженна мить!
        Але тут жаx усюди,
        Загибель, смерть грозить.
Паміна. Я скрізь з тобою буду,
        Серед усіх страхіть,
        Ніщо нам не лячне,
        Веде любов мене,
        Прикрашує нам кожен крок /бере його за руку/.
        Троянцами без колючок.
        Ти флейту чарівну візьми,
        Вона поможе в царстві тьми.
        Здобув мій батько з давні роки
        Для неї корінець глибокий
        Під дубом довговіковим
        Вночі у дику бурю й грім.
        На флейті, любий, ти заграй.
        Нас приведе вона у рай.
Всі. Під звук її підем /йдете/ в імлу,
        Не скоримося /скоритеся/ ночі злу.
Паміна, Таміно. Крізь полум'я пройшли ми сміло,
                Його приборкав флейти спів.
        Хай нас вік захистить у хвилі,
        Як нас в огні він захистив.
        Свята, блаженна мить прийшла!
        Це брама божого житла.
Хор. Хвала, подружжя, вам!
        Ви іспитання всі пройшли
        І перемогу здобули.
        Ввійдіть в священний храм. Папагено /грає/. Папагена! /Грає/. Любко,
        Жінко, ах, голубко! даремно!
        Ах, і слід згубився.
        Ой, я на лихо народився!
        Все ляпав я не до ладу,
        От і наляпавсь на біду.
        З хвилини, як потяг вина,
        Побачив жіночну оту, -
        У серці все пече вона,
        Щипає там, щипає тут.
        Папагена, рідна, любко!
        Папагенонько, голубко !
        Тут нема, немає там...
        Як стомився я життям!
        Смерть урве мені життя,
        Бо пече мене чуття. /Виймає мотузку,/
        Краще я отут повішусь,
        Так у зашморгу й залишусь,
        І настане мукам край.
        Світе брехень, прощавай!
        Не даєш мені спочинку,
        Нe вертаєш любу жінку,
        У могилі краще гнить.
        Гей, дівчата, слух зверніть!
        Хоче хто мене обняти,
        Поки я не встиг сконати?
        дайте відповідь мені!
        Ну, гукніть: є хто чи ні?
        Ані звуку... Тихо всюди... /Озирається/.
        Тихо, тихо всюди.
        Значить, так воно й буде!
        Папагено, ти не гайсь,
        Із своїм життям проїдайсь!
        Ну, гукає хтось згори!
        Полічу я: раз, два, три, /грає/
        Раз, два, три!
        Не потрібен ти, помри! /Плаче/.
        Ну тепер вже справді край.
        Світе брехень, протавай!
Юнаки. Стривай!
        О, Папагено, не забудь,
        Що люди раз лиш на землі живуть.
Папагено. Казать вам добре, ви байдужі,
        А як були б серця не дужі,
        Ви б теж стогнали без жінок.
Юнаки. Удар в дзвіночки срібні дзвінко,
        І враз побачиш любу жінку.
Папагено. Ой, дурень я! Забув, звичайно! /Виймає дзвіночки/.
        Заграй-но, лялечко, заграй-но!
        Побачить лкбу хочу я,
        Побачить зараз хочу я! /Юнаки вводять Папагену/.
        Грайте, дзвони, грайте,
        Любку приманіть!
        Грайте, дзвони, грайте,
        Жінку приведіть!
        Грайте, дзвони, грайте,
        Любку приманіть!
        Грайте, дзвони, грайте,
        Любку приведіть!
        Грайте, дзвони, грайте!
Юнаки. Гей, Папагено, глянь назад! /зникають/. :Папагено і Папагена. Папапапа...гено! /гена/!
        Ах, нарешті ти зi мною /я з тобою/!
        Станеш ти моєю, любко!
        Стану я твоя голубка!
        Щастя прийде нам пора,
        Божим даром в нас ростиме
        Батько-матір"ю любима
        Манюня наша дітвора.
Папагено. Перший; манюній Папагено.
        Папагена. Там ще манюня Папагена.
Папагено. Там щe манюній Папагено.
        Папагена. Там ще манюня Папагена.
        Обоє. 0? буде радість нам кохати Багато
        Папапапагенків /генок/, в усьому схожих на батьків.
Моностатос. Ні слова, тихше, ані слова -
        Ворожа варта сторожка,
Цариця і служниці. Ні слова, тихше, ані слова,
        Ворожа варта сторожка,
Моностатос. царице, ти підтвердь умову:
        За мене йде твоя дочка.
Цариця. Підтверджу все: скажу я знову -
        За тебе йде моя дочка.
Моностатос. Мовчіть, я чую дивний гуркіт,
        Мов грім із ревом річковим.
Цариця і служниці. Так, справді дивовижний гуркіт -
        Немов лунав дальній грім.
Моностатос. Вони всі там, по той бік брами.
Цариця і служниці. Усіх рубай у пень мечами!
        Усіх святош ми перебоєм
        Залізом гострим і вогнем!
Служниці і Моностатос /на колінах перед царицею/.
        Ти, вся кому підвладна мла,
        Помсти своєї досягла;
        На мертві глянь ворожі тіла. /Грім, блискавка, буря/.
Bci. О, горе, не встигли зробити їм зла,
        А нас поглинає беззоряна мла.
Зарастро. В ранковім промінні зникає імла,
        Повалено владу прихильників зла.
Хор. Слава неофітам!
        Пройшли ви крізь млу.
        Честь тобі, о боже, несем і хвалу!
        Прославимо мужність, навік одягнем
        Чесноту і мудрість лавровим вінцем.