Червоний заспів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Червоний заспів
Василь Чумак
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
«Антологія української поезії в 4-х томах. Том 3», Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1957.

Риємо - риємо - риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо - сіємо - сіємо
буйні червоні цвіти…

Бурями сійтеся, бурями,
маки - червоні вогні:
там поза гратами-мурами
тінями сірими-хмурими
ранки конають ясні.

Вдаримо гучно ми дзвонами, -
всесвіт обійде луна, -
кинемо вільно червоними:
- Владарі світу з коронами,
вже не потрібні ви нам.

ІІ

На зелені килими
папірцями білими
полетіли вершники з низом розмовлять:
- Гей, не спи, робітнику
на панському смітнику
вороги не сплять!

Гордою, сміливою
бурею бурхливою
встань, народе зраджений, як один, устань:
з гімном-перемогами
новими дорогами
підемо на брань.

Блисками-пожежами
небо обмережимо,
сполохами-ралами обрії зорем:
годі нагинатися,
годі підставлятися
під вагу ярем!

ІІІ

Ми - тіні… Ми - тіні меткі.
Ми - влучні рушення руки.
Ми носимо в грудях ненависті море, -
і в ночі осінні, в обіймах імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!

Ми - жах. Ми - караючий гнів.
Ми молимся культу вогнів, -
і хто є відважний, і хто нас поборе?..
Ми - тіні. Ми - криця. В обіймах імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!