Кльо́кати, кльо́чу, чиш, гл. = Квоктати. См. Кльока. Шух. I. 238.
Кльо́мзати, заю, єш, гл. = Цюкати. Лубен. у.
Кльон, ну, м. Проклятіе. То не огонь паше, то лице Мотрине; то не искри сиплються, — то її кльони й прокльони. Мир. ХРВ. 34.
Кльоф, фа, м. Кирка (съ клювомъ). Вх. Лем. 425.
Кльо́чити, чу, чиш, гл. О тетеревѣ: токовать. Ґотур на весну кльочит. Вх. Зн. 25.
Кльо́чка, ки, ж. = Кльока. Вх. Зн. 25.
Клю́ба, би, ж. 1) Выкопанное съ корнемъ дерево, которое возятъ на ґалярах. Вх. Зн. 25. 2) Тиски. Вх. Зн. 25. Желех.
Клюба́ка, ки, ж. = Ключ 3. Вх. Уг. 245.
Клюба́читися, чуся, чишся, гл. 1) Извиваться. Сліпец ( = anguis fragilis, мѣдяница) клюбачится. Вх. Зн. 26. 2) Взъерошиваться. Вх. Зн. 26.
Клюва́к, ка́, ж. 1) Клювъ. Вх. Лем. 425. 2) Полукруглое большое долото для выдалбливанія древесины внутри колоды. Вас. 151. 3) Поклеванный плодъ. Огірки клюваки. Харьк. у.
Клюва́ти, клюю́, єш, одн. в. клю́нути, ну, неш, гл. 1) Клевать, клюнуть. Їдять шляхту, клюють очі. Шевч. 174. Списав спину, що й курці нігде клюнути. Ном. № 4016. 2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюють. Ном. № 8233.
Клюга́, ги́, ж. Металлическій наконечникъ копья. Чи не носить хто клюги в кишені? — Я ношу! У мене й ратища постругані… — І в мене клюга за халявою… — Не гаразд, братці, як пан із надвірніми наскочить. Колоти їх по́рано ще… Кете сюди, позасовуємо під сіно. — Люде достають із кишень і з-за халяв клюги списовії.
Клю́й-дерево, ва и клюй-дуб, ба. Дятелъ. ХС. VII. 419. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
I. Клюк! меж. 1) Выражаетъ клеваніе. Мнж. 4. 2) = Цюк. Сокиркою все клюк та клюк. Грин. I. 225.
II. Клюк, ка, м. Родъ деревяннаго крюка, колышекъ или деревянный гвоздь, загибающійся подъ прямымъ угломъ; употребляется при постройкахъ для прикрѣпленія жердей, на него запираются ворота и пр. Шух. I. 91, 87.
Клю́ка, ки, ж. 1) Палка съ крючкомъ, крюкъ. Коли жиди Христа мучили, на роспятію гей роспинали, клюков за ребра гей розбивали. Гол. II. 23. 2) Клюки́ роби́ти = ключкува́ти. Вх. Уг. 245.
Клю́кати, каю, єш, гл. 1) Клевать. Якіл сів на дуба та й клюка. Мнж. 4. 2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюкають. Ном. № 8233. 3) Выпивать, пьянствовать. Клюкнули вже з ранку добре. К. ЧР.
Клю́ква, ви, ж. = Ключина 2. Вх. Зн. 26.
Клю́па, пи, ж. 1) Боекъ, пестъ въ ножной ступѣ, толчеѣ. Шух. I. 161, 162. 2) Обыкновенная ступа, толчея. Шух. I. 104.
Клю́пати, паю, єш, гл. 1) Стучать. Вх. Зн. 26. 2) = Клюкати 1. Жонва клюпає дзьобом в дерево. Вх. Зн. 26.
Клюпа́ч, ча́, м. Рычагъ, на которомъ ходитъ въ ножной ступѣ боекъ. Шух. I. 161.
Клюса́к, ка́, ж. Кривой ножъ, рѣзакъ. Вх. Зн. 26.
Клю́ска, ки, ж. Родъ кушанья: вареные кусочки тѣста съ творогомъ и масломъ. Хотин. у.
Клю́хта, ти, ж. Паяльная трубка (у трубочниковъ). Вас. 149.
Клюца́к, ка́, м. = Клюсак. Вх. Зн. 26.
Ключ, ча́, м. 1) Ключъ для запиранія и отпиранія замка — металлическій или деревянный. Kolb. I. 57. Мати до церкви вихожає, срібними ключами хату замикає. Нп. 2) Брусокъ, вдѣланный въ ось колішні́ (плуга), посредствомъ котораго къ колішні́ прикрѣпляется дышло. Чуб. VII. 399. 3) Шестъ съ крючкомъ для опусканія въ колодезь и вытягиванія ведра. Чи це ж тая криниченька і ключ і відро? Чуб. V. 203. 4) Снарядъ для ношенія сѣна, то-же, что и цапар, но съ четырьмя нарі́жниками — палками, придавливающими сѣно подъ роскопом. Шух. I. 171. 5) У гуцульскихъ пастуховъ въ полони́нах: столбъ, къ которому прикрѣпленъ приборъ, подобный половинѣ ярма, — въ него запирается шея теленка, пока пастухъ доитъ корову. Шух. I. 194. 6) Тупой стругъ, при помощи котораго мнутъ и растираютъ овчину, — деревянный (Вас. 153) или желѣзный. Послѣдній у гуцуловъ состоитъ изъ слѣдующихъ частей: деревянная коло́дка (рукоятка), къ ней подъ угломъ прикрѣпленъ самый ключ, имѣющій видъ плоскаго крюка, болѣе остраго съ наружнаго ребра, ві́стря (внутреннее, болѣе тупое, наз. ти́лє); отъ ко-
