Ромео та Джульєта/Акт первий
|
◀ Прольоґ | Ромео та Джульєта під ред. Др. Ів. Франка Акт первий (Уіллїям Шекспір) пер.: П. А. Кулїша |
Акт другий ▶ |
|
АКТ ПЕРВИЙ.
Сцена перва.
Громадський майдан.
Входять двоє Капулєтових слуг, Самсон та Грицько.
Самсон. Грицьку, даю слово, не попустимо так собі допікати. Грицько. Нї, нї; а то будемо печеними. Самсон. Я кажу, як розізлимось, дак добуваймо меча. Грицько. Еге-ж; та колиб не збув єси плеча. Самсон. Я швидко рубону, як хто мене підійме. Грицько. Тільки що не швидко тебе підіймеш. Самсон. І пес із Монтечиного дому мене підійме. Грицько. Піднятись — рушатись, а хоробрувати — твердо стояти. Оттим же то й ти, скоро підіймеш ся, і рушиш навтеки. Самсон. І пес із сього дому підійме мене до стояння. Я додержу муру кожному чоловікови й жінцї з Монтеків.Грицько. По сьому-ж то й знати, що ти легкодухий раб: бо тільки легкодух тулить ся до муру. Самсон. Правда. Тим то жінок, яко сосуди скудельні, приставляють до муру. Отсе-ж я Монтеків мущин відпихатиму від муру, а дївчат припиратиму до муру. Грицько. Сварка йде між нашими панами та між нами, їх людьми. Самсон. Усе одно. Я буду тираном на власну руку. Воюючи з мужчинами, буду лютим до дївчат; стинатиму їм голови. Грицько. Голови дївчатам? Самсон. Еге, голови дївчатам, або їх дївоцтву: як хочеш розумій. Грицько. Зрозуміє се той, кому дошкулить. Самсон. Нехай собі вуха стулить, до кіль моєї снаги стояти: а се дїло знане, що я добрий шмат мняса. Грицько. Добре, що не риби. Колиб єси був риба, була би з тебе тарануха. А виймай же своє знарядє: ось іде двоє Монтеківцїв. Входять Оврам та Бальтазар.
Самсон. Ось моя зброя наголо. Зачепи, а я тебе заслоню з заду. Грицько. Як! повернеш ся б то задом та навтеки? Самсон. Не бійсь мене. Грицько. Оттакої! менї тебе боятись! Самсон. Нехай право буде з нашого боку: нехай вони зачнуть. Грицько. Я покажу їм дулю[1] йдучи мимо. Нехай думають про се, як хочуть. Самсон. Нї, як сьміють. Буде їм сором, як таке стерплять.Оврам. Се ви нам показуєте дулю, добродїю? Самсон. Я показую дулю, добродїю. Оврам. Се ви нам показуєте дулю, добродїю? Самсон. (стиха до Грицька) Чи з нашого боку буде право, як скажу: так? Грицько. Нї. Самсон. Нї, добродїю, я не вам показую дулю, добродїю; тільки показую дулю, добродїю? Грицько. Ви робите зачіпку, добродїю? Оврам. Зачіпку, добродїю? Нї, добродїю. Самсон. Коли робите, добродїю, дак ось я перед вами. Я служу такому же, як і ви. Оврам. Та не луччому. Самсон. Згода, добродїю. Входить Бенволіо.
Грицько. (стиха до Самсона.) Скажи луччому. Он іде один з панового роду. Самсон. А вже ж луччому. Оврам. Брешеш. Самсон. Виймайте-ж, коли ви не баби. Грицьку, згадай своє залїзожерне тяттє. (Бють ся.) Бенволіо. Розчепітесь, дурнї! Мечі в піхви! Не тямите самі, що робите. (Одбиває мечі) Входить Тибальт.
Тибальт.
З нагим мечем серед бидлят безсердих? Бенволіо.
Я гамовник. Сховай меча у піхву, Тибальт.
Рубаючи гамуєш? О гидото! Входять инші з обох домів та й умішують ся до чвари; тодї входять міщане з киями.
Міщане.
Київ! списів!… А биймо враже панство!… Входять Капулєт у нічній опанчі та панї Капулєт.
Капулєт.
Що се за гук ? — А де мій меч, мій довгий? Панї Капулєт.
Цїпок, цїпок! Про що меча гукати? Капулєт.
Меча, кажу! Прибіг старий Монтеккі, Входять Монтеккі та панї Монтеккі.
Монтеккі.
Гей, ледарю! Нї, ти мене не впиниш. Панї Монтеккі.
Так не пущу-ж до ворога лихого! Входить князь із прибічниками.
Князь.
Бунтівники, ненавидники миру![2] Розплатитесь життєм за те буяннє. Виходять князь із прибічниками, Капулєт, панї Капулєт, міщане й слуги
Монтеккі.
Скажи менї, небоже, хто прикликав Бенволіо.
Приходжу я, аж тут уже зчепились Панї Монтеккі.
А деж мій син? Хто бачив, де Ромео? Бенволіо.
Ще до пори, як благодатнє сонце Вважаючи-ж по собі, що чутливість Монтеккі.
Не раз уже його так бачять ранком. Бенволіо.
Яка-ж була-б сьому причина, дядю ? Монтеккі.
Не знаю сам, і не чував од нього. Бенволіо.
Чи ви-ж про се випитували в сина? Монтеккі.
Не тілько сам, та й наші друзї многі. Ромео показуєть ся оддалеки. Бенволіо.
Ось він іде. Зволїте відступити, Монтеккі.
Бувай щаслив. Ти зробиш добре дїло, (Виходить Монтеккі та панї Монтеккі.)
Бенволіо.
Із ранком, брате! Ромео.
Чи ще й досї рано? Бенволіо.
Ще лиш девята. Ромео.
В смутку хвилї довгі. Бенволіо.
Він. Що-ж тобі, Ромео, час так до́вжить? Ромео.
Нема того, що час нам поганяє. Бенволіо.
Чи закохавсь? Ромео.
Нї. Бенволіо.
Перестав кохати? Ромео.
Нї, ласки не знайшов там де кохаю. Бенволіо.
Ох, ся любов, така принадна з виду, Ромео.
Ох ся любов! завязано їй очи, Багато працї тут дає ненависть, Бенволіо. Нї, я скоріш заплачу.Ромео. Чого-ж, братко?Бенволіо. Що ти сумуєш тяжко.Ромео. Отсе-ж то він, переступ закохання!Моя журба менї вже груди давить; Бенволіо. Стій, я пійду з тобою.Ато се так, мов ти гордуєш мною. Ромео. Я стеряний, мене не має тута.Ромео? нї, він десь блукає инде. Бенволіо.
Скажи менї не в жарт, кого ти любиш? Ромео.
Зітханнями сказати? Бенволіо.
Не зітханнєм, Ромео.
Недужому так легко завіщаннє Бенволіо.
Поцїлив я: бо так умом і кинув. Ромео.
Стрілець незгірший. Ще-ж прибавлю: гарну. Бенволіо.
Як гарна цїль, не знатимеш догану. Ромео.
Шкода, братко: її Амур стрілою Бенволіо.
То заклялась до віку дївувати? Ромео.
У скупости-ж її й великі втрати. Вона клялась нїкого не кохати; Бенволіо.
Ось слухай же: забудь про неї думать. Ромео.
Навчи мене не думать нї про віщо. Бенволіо.
Аби схотїв очима скрізь буяти, Ромео.
Сим робом я ще більш її уроду Бенволіо.
Так от же нї ! куплю таку науку, Сцена друга.
Вулиця.
Входять Капулєт, Паріс та слуга.
Капулєт.
Монтеккі й я, ми звязані однако Паріс.
Повагою оба у нас ви рівні, Капулєт.
Перекажу вам те, що ви вже чули. Паріс.
Молодші ще ставали матерями... Капулєт.
Почавши вчасно швидко й покінчили. Ходїмо. (до слуги.) Ти! махай по всїй Веронї Виходять Капулєт і Паріс.
Слуга. Познаходь, що оттут стоять ?... Тут стоїть написане, щоб швець дбав про свого аршина, а кравець про своє шило, а рибалка про свого пендзля, а малярь про свого невода. Мене-ж послано познаходити отсї персони, що їх імення тут понаписувано, а я не знайду, які й імення понаписував тутечки писака. Треба братись до письменника. Саме в час! Входять Бенволіо та Ромео.
Бенволіо.
Ге, брат ! один огонь другого згасить ; Ромео.
Вари, вари попутник:[5] бо... Бенволіо.
Що, брате? Ромео.
Зломив ти кість, а се калїцтво кляте. Бенволіо.
Чи ти в своїм умі, Ромео ? Ромео.
Гірше, Слуга.
Добром і вас витати! Ромео.
Написану біду свою читаєм. Слуга.
Мабуть сього навчились ви звичаєм. Ромео.
Та я склади помалу розбираю. Слуга.
Спасибі-ж вам! Ромео.
Стривай, я прочитаю. (Читає.) „Сіньор Мартіно та його жона з дочкою. Граф Анзельм з гарними своїми сестрами. Шанї вдова Вітрувіо. Сіньор Пляченціо з його любими сестрами. Меркуціо та його брат Валєнтин. Мій дядько Капулєт, його жона та дочка. Моя небога Розаліна. Лівія. Сіньор Валєнціо та його родич Тибальт. Лючіо з любою Гелєною“. Гарне згромадженнє. (Вертає цидулку.) Куди ж се їм прибувати? Слуга.На гору. Ромео. Куди 2 Слуга. Та на вечерю до нашого дому. Ромео. До чийого ж се? Слуга. Та до мого-ж таки пана. Ромео. От про се-ж то менї й треба було перше спитати. Слуга. Тепер я вам скажу й без пи тання. Мій пан — великий багатирь Капулєт, і коли ви не з Монтечиного дому, дак приходьте будь ласко вихилити кухлик вина. Зоставайтесь веселі. (Виходить.)Бенволіо.
На древнїм cїм бенкетї й Розаліна Ромео.
Коли мої боготвориві очи Бенволіо.
Краса її в твоїх очах окремно с'яла: Ромео.
Дарма, що я пійду, нової не знайду; (Виходять.)
Сцена третя.
Сьвітлиця в Капулєтовім домі.
Входять панї Капулєт із мамкою.
Панї Капулєт.
Де, мамко, Юля ? клич її до мене. Мамка.
Кляну ся вам моїм дївоцтвом, шанї, Входить Джульєта.
Джульєта.
Хто зве мене? Мамка.
Мамуня.
Джульєта.
Ось я, мамо! Що зволите? Панї Капулєт.
Ось що... Ти, мамко, вийди. Мамка.
Ій Богу, я злїчу їх у годинку. Панї Капулєт.
Нема штирнацятьох... Мамка.
Кладу на заклад Панї Капулєт.
Неділь ізо дві, чи... Мамка.
Чи чи, чи нї, Ровесниця. Ну, Суня в Господа. Пані Капулєт.
Та годї вже про се, замовкни. Мамка.
Ій Богу, панї ! Сьмійтесь, як воно А в неї ґудзь з яєчко познїхирки, Джульєта. Впинись і ти, будь ласко, мамко.Мамка. Я вже мовчу. Люби тебе Господь!Була єси опецочком найкращим, Панї Капулєт. Весїлля, справдї я про се й хотїлаПоговорить. Скажи менї, Джульєто, Джульєта. Про честь таку менї й не снилось.Мамка. Про честь таку! Будь я тобі не мамка,Сказала-б: виссала ти розум з цицьки. Панї Капулєт. Так думай же тепер вже про замужжє.В Веронї в нас поважні дами стали Мамка. От чоловік, сіньоро, дак сказати!Такого в цїлім сьвітї… прямо з воску. Панї Капулєт. Нема в Веронї кращого цьвітка.
Мамка.
Та що? їй Богу, квітка між квітками! Панї Капулєт. Що скажеш ти? Полюбиш сього пана? Мамка.
Не вщербиш? зробиш ся товста і дужа: Панї Капулєт.
Скажи ж, що в серцї чуєш до Паріса ? Джульєта.
Я подивлюсь, що скаже серцю погляд. Входить слуга.
Слуга. Панї добродїйко, гостї прибули, вечеря готова, вас кличуть, про молоду панночку питають, мамку в молодечнї лають, і все знетерпливлене. Біжу вслуговувати вас, ідїте негайно. Благаю Панї Капулєт.
Йдемо, йдемо. (Виходить слуга.) Мамка.
Шукай же, дївонько, ночей утїшних, Сцена четверта.
Вулиця.
Входять Ромео, Меркуціо, Бенволіо, з пятьма масками, з людьми що несуть смолоскипи, й з иншими.
Ромео.
Що-ж? мусимо орацию сказати, Бенволіо.
Орациї тепер уже не в модї ; Ромео.
Кe сьвіточа менї: незгіден я для сього. Меркуціо.
Ромео, любий наш, ти мусиш танцювати. Ромео.
Нї, вір менї. У вас обувє танцюристе, Меркуціо.
Ти-ж любиш, то позич у Купідона крил, Ромео.
Зняла мене журба: пробив мене стрілою, Меркуціо.
А впавши на любов, ти-б придавив її: Ромео.
Любов нїжна в тебе ? Жорстка, завзята, Меркуціо.
Коли любов жорстка, бувай жорсткий до неї; (До когось иншого.) Дай покришку менї обличчє покривати. (Надіїваючи маску.) На маску маска ще !... Тепер менї байдуже, Бенволіо.
Ну, стукай і ввійдїм ; ввійшовши-ж у сьвітлицю, Ромео.
Смолоскип дай менї! Хай легкосерді хлопцї Меркуціо.
Ба! пас як пес, мовляв наш комісарь. З любви, в яку загруз єси по вуха. Ромео.
Як в день? Меркуціо.
Тут гаючись уже з годину Ромео.
Ми добре думаєм, ідучи на маски, Меркуціо.
Нема? дивись який ! Ромео.
Сю ніч я бачив сон. Меркуціо.
І я сю ніч сон бачив. Ромео.
Який же ? Меркуціо.
Що вcї сни брехливої удачі. Ромео.
О, в наших снах більш правди, нїж в словах! Меркуціо.
Тебе одвідала мабуть цариця Маба[8], За поганяйличка казявка зелененька, Ромео.
Та ну, Меркуціо, ну годї! Меркуціо.
Так, правда, бо про сни, Народжує він мрії нїсенїтні, Бенволіо.
Сей вітер твій відносить нас від цїли: Ромео.
Боюсь — завчасно. Віщий дух мій чує Бенволіо.
Бубнїте в бубни ! (Виходять.) Сцена пята.
Сьвітлиця в Капулєтовім домі.
Музики готовлять ся. Входять слуги.
Первий слуга. А де тут Тушкуй-сковорідка, що не помага менї приймати геть? А щоб тебе, талїрколове ! щоб тебе, блюдолизе ! Другий слуга. Як пораннє зависне на руках у одного або двох, та ще й не помитих, то буде погана справа. Первий слуга. Геть дзиґлики ! відсунь буфета ! Наглянь на срібла. Товаришу, менї марципана, та коли любиш мене, нехай ворітник упустить Сусану Мірошниківну та Нелю. Антоне! Тушкуй-сковорідко! Другий слуга. Сюди, хлопче! миттю! Трет їй слуга. Неможна ж нам бути тут і там. Боржій, хлопята; хапайтесь, а хто найдовше поживе, той забере все. (Виходять.) Входять Капулєт і т. д. з гістьми та з музиками.
Капулєт.
Витаю вас, панове ! Хто з між дам (Музика грає. Танцюють.) Гей, сьвіла ще ! та геть звідсїль столи! (До родича Капулєта.) А що, козаче! ти й не сподіївав ся Другий Капулєт.
Та вже тому лїт з трийцять буде. Первий Капулєт.
Нї, брат, не буде стілько, нї, не буде. Ми маскувались. Ось як діждемо Другий Капулєт.
Та більше, більше. Сину старшому Первий Капулєт.
Що бо се ти кажеш ? Ромео (до одного з слуг свого почту.)
Яка то дама он, що кавалєру Слуга.
Не знаю, пане. Ромео.
Вона вчить сьвіточі яснїш палати. Тибальт.
По голосу, се мусить буть Монтеккі. (до слуги.) Капулєт.
Чого се ти, небоже, так збентеживсь? Тибальт.
Монтеккі, сей наш ворог, дядю, знаєш, Ледащо се прийшло, щоб насьміхатись, Капулєт.
Се молодий Ромео ? Тибальт.
Він, ледачий Капулєт.
Спокійсь, небоже! Хай собі побуде. Тибальт.
Чому, коли у нас гостює ворог ? Капулєт.
Стерпить, стерпить. Що, півнику? Кажу, що стерпить. Ну ? Тибальт.
Ой дядечку ! се-ж сором нам... Капулєт.
Ну, ну ! Ти лобуре ! Ой, та гляди у мене, Гледи, а то... Гей, більше сьвітла, сьвітла ! — Тибальт.
Не я мовчу, мовчить моя неволя... Ромео(приступивши до Джульєти.)
Коли моя рука торкнулась недостойно Джулєта.
Смиренний прочанин аж надто зневажає Ромео.
Та-ж мають і сьвяті уста, як і прочане ! Джулєта.
В прочан уста — сьвятим творити молитви. Ромео.
Нехай же на мою мольбу сьвята спогляне, Джулєта.
Хоч і приняв мольбу, сьвятий анї здвигнеть ся. Ромео.
О, не здвигнись же й ти ! Се дар тобі від серця. (Цілує її.) Через твої уста очистив ся мій гріх[10]. Джулєта.
А я, прочанине, взяла його з твоїх. Ромео.
З моїх ? О гріх сьвятий ! Сияє мов у ризї. Джулєта.
Цїлуєш як по книзї... Мамка.
Мадам, мадам ! вас кличуть панї матка. Ромео.
А хто-ж то панї мамка? Мамка.
Оттакої ! Чи то-ж сього не знаєте, шаничу? Ромео.
Так се Капулєтівна? О люба вість ! я ворогу оддав ся[11]. Бенволіо.
Ходїм : дійшла забава вже до краю. Капулєт.
О, нї, панове, нї ! ще рано, не збирайтесь. Виходять усї опріч Джульєти та мамки.
Джулєта.
Іди до мене, мамко. Хто се був би? Мамка.
То син Тиберія старого і наслїдник. Джулєта.
А той, що заразом виходить із дверей ? Мамка.
А, пек йому! та се-ж Петручіо, здаєть ся. Джулєта.
А той, що осторонь ? що танцювать сьогоднї Мамка.
Того не знаю, хто. Джулєта.
Іди спитай імя ! Коли жонатий він, Мамка.(вертається.)
Ромео на імя, на прізвище Монтеккі, Джулєта.
Єдиная любов з єдиної вражди... Мамка.
Що се таке? що се таке? Джулєта.
Се вірша. (З середини кличуть: „Джульєто!")
Мамка.
Та зараз, зараз бо ! — Ходїм, нема нїкого, (Виходять.)
Входить Хор.
Вже давнє коханнє на ліжку конає, Та він свого смутку не міг їй ясити; (Виходить.)
|
Примітки[ред.]
- ↑ В оріґіналї „bite my thumbs“ — вложити палець до рота.
- ↑ В Шекспіровім жерелї не згадано нїчого про сю бучу серед міста анї про те, що князь особисто розіймає її; сказано тілько, що князь не можучи втихомирити ворожнечі обох домів, видав тверду загрозу на вcїх, хто нарушить спокій.
- ↑ В Шекспіровім жерелї нема тут згадки про Бенволїя. Для характеристики Ромеового настрою в початку драми покористував ся Шекспір загальною характеристикою Ромеового любовного зітханя до Розалїнди, про що в жерелах говорить ся досить широко.
- ↑ У Італїянцїв Джульєта має 18 лїт, у без посереднїм Шекспіровім жерелї 16
- ↑ Попутник, в оріґіналї рlantain-leaf, у нас вірнїйше-б сказати: живокість, зїлє, з якого варять масть уживану до сцїлюваня зломаних костей.
- ↑ У Шекспірових жерелах про Парісові зальоти говорить ся аж геть пізнїйше.
- ↑ Шекспір натякає на несмачні прольоґи, виголошувані в тодїшнїх театрах актором перебраним за Купідона. Зрештою в його жерелї в тім місцї також богато говорить ся про Купідона, хоча, розумієть ся, в иньшім звязку.
- ↑ Маба, в анґл. Mab (читай Меб), валїйське слово, значить дитя. Шекспір перший увів сю постать, узяту з кельтських народніх вірувань, у літературу. На його препишну характеристику Меби мав деякий вплив твір сучасного йому поета Наша „Terrors of the night“ (нічні страхи), виданий 1593 р.
- ↑ Сей мотив, що Ромеa пізнали в Капу лєтів на балю, що старий Капулєт велїв не займати його і що за се Тибальт був лютий на Ромеa
та шукав потім зачіпки з ним, розвинув у перве Люіджі да Порто, а за ним і инші пізнїйші Шекспірові попередники. - ↑ В Шекспіровім жерелї при першій стрічі Ромео і Джульєта обмінюють ся лише кількома чемними фразами і в присутности Меркуція стискають собі руки.
- ↑ І в Шекспіровім жерелї Ромео тілько но забаві довідуєть ся, хто була та панна, що зробила на нього таке сильне вражінє. Так само й Джульєта посилає мамку на розвіди.
![]() |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі. Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1927 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |