Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/331

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Гід, году, м. = Год. Гід від году. Ежегодно, изъ года въ годъ. Салдати тоді в нас стояли гід від году. Константиногр. у.

Гі́дний, а, е = Годний. Настели мі опанчу, бо я того гідна. Чуб. V. 122.

Гі́дність, ности, ж. Достоинство. Желех.

Гі́дно, нар. Достойно, стоитъ. Ти на коні, а я пішки, — не гідно ходити. Чуб. V. 1190.

Гій, меж. 1) См. II. Гі. 2) Крикъ на звѣря, тоже, что и тю. Гій тулюлю! Вовк як побіжить! Грин. I. 223.

Гійво, ва, с. Огромная грязь. Аф. 358.

Гі́йкати, каю, єш, гл. = Гейкати. Щось коло місточка загрузло: гійка, гійка — ніяк не витягне. Грин. I. 38.

Гі́лечка, ки, ж. Ум. отъ гілка. Шевч. 30.

Гі́лка, ки, ж. 1) Вѣтка. 2) Палка для подбиванія мяча. КС. 1887. VI. 457. 3) Родъ игры въ мячъ. КС. 1887. V. 457, 458. Ум. Гі́лечка, гі́лочка.

Гіллю́ка, ки, ж. = Гілляка. Г. Барв. 18.

I. Гілля́, лі́, ж. = Гілка. Як од гіллі одірвався. Ном. № 3150. Мов одірвалось од гіллі одно-однісіньке під тином. Шевч. 427. Ум. Гі́ллонька, гілля́чка, гілля́ченька. Та повій, вітроньку, підведи гіллоньку. Грин. III. 484. Ото гілляче́ньки із її руче́ньки. Рудан. I. 35. Хвалилася біла береза межи дубами своїми гіллячками. Чуб. III. 299.

II. Гі́лля́, ля, с. соб. Вѣтви. Ой вітер не віє, гілля не колише. Мет. 244. Ой дуб на березу гіллям похилився. Нп. Ум. Гі́ллячко. Дубок і опустив гіллячко. Грин. I. 148.

Гілля́ка, ки, ж. Вѣтвь, большая вѣтвь. Нагинай гілляку, доки молода. Ном. № 6007.

Гілля́стий, а, е. Вѣтвистый. Серед двору гілляста яблуня стояла. МВ. II. 32.

Гілля́ченька, ки, ж. Ум. отъ I гілля.

Гілля́чка, ки, ж. Ум. отъ I гілля.

Гі́ллячко, ка, с. Ум. отъ II гілля.

Гі́лочка, ки, ж. Ум. отъ гі́лка.

Гі́лька, ки, ж. = Гілка. Рудч. Ск. I. 126.

Гільтя́й, тяя́, м. и пр. = Гультяй и пр.

Гільце́, ця́, с. 1) = Вильце. Чуб. V. 187. 2) Убранное цвѣтами и лентами деревцо, вокругъ котораго во время празднованія Купала поютъ купальскія пѣсни; наз. оно также Мареною. Чуб. III. 195.

Гільце́м, нар. Гільцем голий. Совершенно неимущій; голъ, какъ соколъ. Черк. у.

Гільча́стий, а, е = Гілля́стий. Стоїть дуб гілчастий. Мнж. 150. Гільчастий скатерть? (вар. дрябчастий, квітчастий). Мил. 129.

Гіне́ць, нця́, м. 1) Гонецъ, курьеръ. 2) Лицо, которое обязано созвать на сходку членовъ цеха. Козел. у.

Гінки́й, а́, е́. Тонкій и высокій, быстро вверхъ растущій. Це дерево дуже гінке стало, як його підчухрали. Тополя буцім на могилі гінкий та гнучий стан. Греб. 318.

Гі́нний, а, е. Свободный, вольный. Угор.

Гі́нно, нар. Свободно, вольно. Угор.

Гінтя́й, тяя́, м. = Гультяй. Гол. I. 48.

Гінчакува́тий, а, е. Высокорослый, быстро растущій. Черном.

Гі́нчий, а, е. Гончій. Біжит як гінчий пес. Фр. Пр. 37.

Гійє́! меж. = Гей 1. Мнж. 178.

Гірго́нія, нії, ж. = Жоржина. ЗЮЗО. I. 120.

Гіре́нький, а, е. Ум. отъ гіркий. Гіренький мій світ! Федьк. I. 100.

Гіре́нько, нар. Ум. отъ гірко.

Гіржа́ти, жу́, жи́ш, гл. = Іржати. Рудч. Ск. I. 10.

Гі́рка, ки, ж. 1) Ум. отъ гора. 2) = Гирка. О. 1861. IX. 192.

Гірки́й, а́, е́. 1) Горькій на вкусъ. Гіркий полинь. Мет. 81. 2) Ѣдкій, донимающій. Не лай мене, моя мати, гіркими словами. Мет. 85. 3) Несчастный, бѣдственный, горькій. Гірка доля. Ном. № 2442. Гіркий світ, а треба жить. Ном. № 2440. 4) Сопровождаемый горестью, неутѣшный, горькій. Облилася Морозиха гіркими сльозами. Нп. Забудь ласощі, паслін і цибулю, а за гірку твою працю візьми під ніс дулю. Ном. 5) Употребляется часто съ подразумѣваемымъ существительнымъ. Схилившись на стіл, облився гіркими (сльозами), потім устав. Стор. Та синові за гіркого (шага) медяник купила. Шевч. 80. Не дає перевести дихання і через край гіркої (долі) наливає. К. Іов. 20. Гірки́й лопу́х. Раст. Lappa major. Вх. Лем. 403. См. Лопух. Ум. Гіре́нький, гірке́нький. Сравн. ст. Гі́рший, гірчі́ший. Гіренький мій світ. Федьк. I. 100.