лять, оставить, бросить. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче, що голуб голубку покидати хоче. Мет. 78. Як дівчині не журиться, — козак покидає. Мет. 79. Покинь даремну думку думати, покинь нещире мене кохати. Чуб. V. 386. Коли покидаєш, покинь хліба їсти, а щоб тобі було тяжко сісти. Чуб. V. 194. Чи подобенство, мій брате, щоб я своє добро турецьке на шляху покидав? ЗОЮР. I. 33.
Поки́дати, даю, єш, гл. Бросить, оставить (во множествѣ). Нащо ж ти діточки поки́дала? Мил. 221. В руйновищі, що люде по'дбігали, покидали мов кучуруги цегли. К. Іов. 34. Чуби́ поки́дати. Первоначально: остричься (о многихъ), а затѣмъ: быть взятымъ въ солдаты, такъ какъ при этомъ взятыхъ стригутъ. Г. Барв. 15.
Поки́датися, даюся, єшся, гл. При ѣдѣ закапать одежду. Вх. Уг. 260.
Поки́дище, ща, с. = Покидько, покидька. Чия вона? — Ет, чия там! — покидище. Козел. у. Слов. Д. Эварн.
По́кидь, ді, ж. = Покидька. К. (Хата, 2).
Поки́дька, ки, ж. 1) Негодный предметъ. К. (Хата, XVI). 2) Заброшенное существо женскаго рода. Я така вбога і безталанна дівчина, покидька, чужий попихач. Г. Барв. 381.
Поки́дьків, кова, ве. Относящійся къ негодному предмету, существу. Поки́дьків брат. Негодный предметъ. Лебед. у.
Поки́дько, ка, м. Заброшенное существо мужескаго рода. Ні батька, ні матері, — покидько. Козел. у. Слов. Д. Эварн.
Поки́дьок, дька, м. = Покидька. Грин. I. 238.
Поки́нути. См. Покидати.
Поки́нутися, нуся, нешся, гл. Отстать (отъ стада), идя за кѣмъ ненамѣренно остаться. О, я тебе не покинуся. Вражий баран і не покинеться. Литин. у.
Покипі́ти, плю́, пи́ш, гл. 1) Покипѣть нѣкоторое время. Хай ще трохи покипить борщ. Васильк. у. 2) Свариться (во множествѣ). Чаєнята покипіли в каші. Рудч. Чп. 90. 2) О хлѣбахъ на корню: засохнуть отъ сильной жары. Вівси так і покипіли. Зміев. у.
Покиця́ння, ня, с. Въ игрѣ въ жмурки: прикосновеніе къ играющему. См. Покицяти. О. 1861. XI. Св. 38.
Покиця́ти, ця́ю, єш, гл. — кого́. Въ игрѣ въ жмурки: дотронуться до кого-либо изъ играющихъ, который послѣ этого начинаетъ жмурить. О. 1861. XI. Св. 37, 38.
I. По́кій, ко́ю, м. Покой, миръ. Дати по́кій, дати чи́стий по́кій. Оставить въ покоѣ. Дай їй покій! Чуб. V. 273. Та дай мені чистий покій… Я не маю коли і в голову пошкрябатись. Св. Л. 202.
II. По́кій, ко́ю, м. Комната. Прошу, серце, до покою, потворимо з тобою. Нп. Та привели Бондарівну в покої високі. Грин. III. 614. А пани все по покоях ходять. МВ. (О. 1862. III. 54). Ум. Поко́їк, покі́йчик. За тим покойом є покійчик. Драг. 307.
Покі́йний, а, е. Покойный, умершій. Загубила материну хустку, що ще од її покійної матері. Кв.
Покі́йник, ка, м. = Небіжчик. Там дзвонять по душі, там голосять по покійнику. Кв. Ум. Покі́йничок.
Покі́йниця, ці, ж. = Небіжчиця. Я згадала покійницю няньку. Шевч. 314. Ум. Покі́йничка. Г. Барв. 424.
Покі́йничок, чка, м. Ум. отъ покійник.
Покі́йчик, ка, м. Ум. отъ II Покій.
По́кіль, нар. = Поки. Ой спи, дитя, до обіда, покіль мати з міста прийде. Мет. 1.
Покі́льчитися, чуся, чишся, гл. Пустить ростки (о зернѣ). Черк. у.
Покінча́ти, ча́ю, єш, гл. Окончить (во множествѣ).
Покінчи́ти, чу́, чи́ш, гл. Окончить, закончить.
Покі́рливий, а, е. Смирный, кроткій. Покірлива дитина. Душі покірливі. К. Досв. 117.
Покі́рливість, вости, ж. Смиреніе, кротость. Може ласкавостю своєю та покірливостю втихомирю її. МВ. I. 28.
Покі́рливо, нар. Покорно, смиренно, со смиреніемъ. Сповідаюсь вам щиро та покірливо. К. ЦН. 220.
Покі́рне нар. = Покірно. Покірне одказали вони. Оп. 75.
Покі́рний, а, е. Покорный, кроткій, смирный. Покірної голови меч не йметь. Ном. № 3305. Покірнеє та дитятко та Мар'єчка. Мет. 175. Ум. Покірне́нький.
Покі́рник, ка, м. Покорный кому чоловѣкъ. Рятуй душу мою, Спасе: я покірник твій прихильний. К. Псал. 198.
Покі́рниця, ці, ж. Покорная кому женщина.
Покі́рність, ности, ж. Покорность;
