поставлять закусити на скору руч чого небудь. Алв. 49.
Руча́й, ча́ю, м. Ручей. Приблудився до гаю, дрібненького ручаю і став коня напувати. Чуб. V. 946. Ум. Руча́єць. Чуб. III. 305.
Ручайка, ки, ж. Мѣра пеньки, льна: столько, сколько можно взять рукой = ⅟10 повісма = жменя. Черниг. у. Черк. у. Вас. 200.
Руча́тися, ча́юся, єшся, гл. = Ручитися.
Ру́чений, а, е. Ручной, къ рукѣ относящійся. Мнж. 42.
Ру́ченька, ру́чечка, ки, ж. Ум. отъ рука.
Рученя́, ня́ти, с. Рученка, маленькая ручка. Білі рученята мліють-обнімають. Шевч. 133. Ум. Рученя́тко, рученя́точко.
Ру́чий, а, е. Ловкій. Веселий, ручий молодик. Мкр. Г. 7. Дівка руча, щира, жвава, невсипуща. Мкр. Н. 4. Вишукують собі таких малюків ручих, щоб украв і втік, а прейма викрутивсь. Св. Л. 136. Коли б мені тепер хоч зо жменю людей ручого плеча, кинувся б я левом.... на старого Острозького. К. ЦН. 223.
Ручи́на, ни, ж. Рука. Ой ти, стара непе, та сядь коло мене, заклади ручину та й за пазушину. Чуб. V. 420.
Ру́чити, чу, чиш, гл. = Ручитися. Я за його ручу. НВолын. у.
Ручи́тися, чу́ся, чи́шся, гл. Ручаться. Хто ручиться, той і мучиться. Ном. № 10661. Не ручись не то що за рідного батька, а за свою пазуху. Ном. № 6827.
Ручи́ця, ці, ж. 1) Ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. КС. 1884. I. 32. Зеленою китайкою ручиці покрив. Чуб. V. 776. 2) Въ повозкѣ: укрѣпленный въ подушкѣ и стоящій наружу наклонно колышекъ: четыре такихъ колышка (два въ передней подушкѣ и два въ задней) поддерживаютъ съ обѣихъ сторонъ драбини. Чуб. VII. 402, 403. Рудч. Чп. 250. Ручиця задовбується в насад і на неї накладається палюшник.
Ру́чка, ки, ж. 1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. У ру́чки з ким бра́тись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у. 2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. I. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. I. 175), въ ножницахъ — часть, куда входятъ пальцы (Шух. I. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. I. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. I. 274), ру́чка у огнива (Шух. I. 284), у лучка́, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. I. 257), у три́ба (МУЕ. III. 17) и пр. 3) Каждая изъ пары желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Вас. 150. 4) Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383. 5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подъ ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (см. Коритко, риштак). Мик. 481. 6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку. 7) — Бо́жої Ма́тері. Раст. Anastatica dierochuntica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. I. 31. 8) — Пресвято́ї Дї́ви. Раст. Gymnadenia conopsea. Лв. 99.
Ручкови́й, а́, е́ 1) Изъ рукъ данный. Почастуй же нас, кралечко моя, ручковою, щоб запіканка посолодчала. Стор. II. 221. 2) О табакѣ: папушный. Куплять табаку ручкового. ХС. VII. 4 16.
Ручни́й, а́, е́. 1) Ручной. І їх славних оковами ручними окрутять. Шевч. 611. 2) О писаньѣ: рукописный. Друковане й ручне письмо читать навчились. К. Дз. 153.
Ручни́к, ка́, м. 1) = Рушник. 2) Въ ножной толчеѣ: перекладина за которую работающій держится руками. Шух. I. 161, 162.
Рутни́ця, ці, ж. 1) = Рушниця. 2) Каждый изъ двухъ концевъ пилы съ отверстіемъ, въ которое вставлена деревянная рукоять. Шух. I. 175.
Ру́чно, ру́шно, нар. = Зручно. Вам би радіти, що так виходить ручно. МВ. (О. 1862. I. 103). Вони тут часто бувають, то їм і рушно сказати батюшці, а мені далеко ходити. Волч. у. (Лобод.).
Ручу́хна, ни, ж. Рука, ручка. Твоя ручухна подала. Чуб. V. 1158.
Руша́ння, ня, с. Движеніе съ мѣста.
Руша́ти, ша́ю, єш, сов. в. ру́шити, шу, шиш, гл. 1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Ном. стр. 295, № 149. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Ном. № 9414. Не руш чужого. Ном.
