Твори (Франко, 1956–1962)/13/Основи суспільности

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори в 20 томах
Том XIII
(1960

Іван Франко
Основи суспільности
Існують інші версії цієї роботи: Основи суспільності
Видання: Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1960.
 
ОСНОВИ СУСПІЛЬНОСТИ
 

IIIIIIIVV

VIVIIVIIIIXX

XIXIIXIIIXIVXV

XVIXVIIXVIII

УВАГИ.
 

„Основи суспільности“ (повість із сучасного життя) — писав Франко на протязі 1894 і 1899 р. і частинами містив її в редагованому ним журналі „Житє і Слово“ — вісник літератури, історії і фолькльору (Львів) — в книжці IV—VI за 1894 рік і в кн. I—V за 1895 рік. Писав її автор від книжки до книжки і тим можна пояснити деякі хиби повісти. Забував Франко назви осіб повісти і через те Деменюк один раз називається Юрком, другий раз — Гнатом. В нашому виданні скрізь виправлено на Гнат Деменюк. Повість мала складатися з двох частин, перша кінчається XII розділом, друга має тільки шість розділів. Повість Франка робить вражіння незакінченої, хотя й останній розділ, друкований в кн. V „Життя і Слова“, не має помітки „далі буде“. В нашому виданні друга частина починається не І розділом, а XIII розділом. Матеріялом для повісти послужив дійсний факт з життя галицької суспільности, а іменно — вбивство попа в селі Кукизові й суд над убійцями. Стенограми цього процесу вийшли в р. 1889 під заг. „Zbrodnia w Kukizowie“ (Злочин в Кукізові). Ця тема була використана також польським письменником Роґошом, що написав роман „Grabarze“ (Грабарі). Повість „Основи суспільности“ майже невідома, бо журнал „Житє і Слово“ став вже давно бібліографічною рідкістю, а окреме видання повісти вийшло аж 1920 року: Іван Франко. Основи суспільности. Повість. Київ – Ляйпціг. Українська накладня. Стор. 364. (Вступне слово і редакція Василя Верниволі (В. Сімовича), одного з найкращих знатоків Франка). Це видання на Радянську Україну не попало. Передруковується повість з видання 1920 року і звірена з текстом, друкованим у „Житті й Слові“. Деякі поправки форм і мови, що їх зробив В. Сімович згідно з тим, як це вживав Франко в останніх своїх творах, залишено.

Ів. Лизанівський.