Я сказавъ: постережуся
На пути̂ моєму;
Не дамъ воли̂ согрѣшати
Языку своєму;
Наложу на мои̂ у́сты
Крѣпкіи̂ уди́лы —
Поки будуть изо мною
Люди нечестиви̂.
Бувъ нѣмый я и безгласный,
Що й добра не мовивъ;
Да печаль моя велика
Пробудилась знову;
Изновъ сердце запалало,
Думкы закипѣли,
И мои̂ замовкши̂ усты
Зновъ заговорили.
Скажи Господи: конець мо̂й
Коли менѣ прійде?
Число дне̂въ мои̂хъ на свѣтѣ
Яке положивъ Ты?
Нехай съ то́го я познаю,
Що втеряти маю.
Менѣ давъ ты дни̂, якъ пьяди̂,
Боже Всемогущій;
Якъ ни̂що́ передъ Тобою
Вѣкъ мо̂й быстройдущій.
Суєта увесь и всякій
Чоловѣкъ живущій.
Во̂нъ якъ тѣнь по свѣту ходить,
Марне замышляє,
Усе дбає — и не вѣда
Для кого зби̂рає.
Чого-жъ нынѣ менѣ ждати,
Одъ кого терпѣти?
Ты, мо̂й Господи, єдина
Надѣя у свѣтѣ.
Зни̂ми мои̂хъ беззаконі̂й
Тяжкую опалу,
И не дай безумнымъ людямъ
Мене на поталу.
Ставъ нѣмый я и безгласный,
Сло́ва не промовлю;
Бо Твоя, о Боже, кара
Стала надо мною.
Нехай тая Твоя кара,
Нехай утихає;
Бо рука Твоя разяща
Мене розрушає.
Карать станешъ чоловѣка
Уликами въ винахъ:
Розлетиться краса ёго,
Якъ та паутина.
Суєта увесь и всякій
Чоловѣкъ живущій. —
О, почуй мою молитву,
Боже всемогущій!
На моє моленнє й слёзы
Не будь безотвѣтный;
Бо я, Господи, у Те́бе
Якъ странникъ той бѣдный;
Я пришелець, якъ и тыи̂
Отци̂ наши̂ ро̂дни̂.
Не дивись на мене гнѣвно,
И дай оддыхнути —
Попередъ, не̂жъ одыйду я
И мене не буде!
|
