Вікіджерела:Проза сьогодні/березень

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
січень лютий березень квітень травень червень
липень серпень вересень жовтень листопад грудень

Вікіджерела:Календар/березень


1 березня

  • 1817 — народився Янош Арань, угорський поет
  • 1863 — народився Федір Сологуб, російський письменник, поет
  • 1883 — народився Григорій Гануляк, український письменник, журналіст, видавець
  • 1892 — народився Акутаґава Рюносуке, японський письменник
  • 1938 — розстріляний Григорій Баглюк, український письменник
  • 1938 — помер Габріеле д'Аннунціо, італійський письменник, політичний діяч


Під дощ. (Відень, 1920)

 

Було, тихо…

— Ква?! — несподіванно квакнув Винниченко і замовк, прислухаючись.

— Ква! — одквакнув Калинович, покінчивши з нафтовими грішми, і перебіг в “Добу“, попереду наплювавши на свій редакторський стілець в „Боротьбі“.

— Ква! Ква! — нестрійно заквакали Пироги і Пасічники.

— Ква!!! — рішуче квакнув підбадьорений Винниченко і несподіванно для самого себе залився на високій істерично-верескливій ноті:

— Яяяяя…

— І я! і я! — заголосив Вітик, як третій босяк в „Безднѣ“ Андреева. — Братці! і я! і я! — він спізнився, бо їздив в Берлін за грішми.

— Не я! не я!… їй Богу, не я! — поквакував тихенько Христюк, пристроюючись до ревізійної комісії. — Не я, це все Лівицький.

— Ква! Ква! — з юнацькою жвавістю квакнув Грушевський і подумав:

— Не дають каналії на соціольоґію — може дадуть хоч на коммуну…

— Ква! Ква! — відквакнувся Чечіль з торговельної комісії, купуючи зброю проти большевиків.

— Ква-ква-ква! — зачастив молодий Шраг з самої верхушки… карлсбадського курорту. Він дістав ліквідаційні і квакав на здоровля, а ex міністр Жуківский, згадуючи свій дебют в німецькім суді, квакав несміло, але уперто: Ква!… Ква!… Ква!…

— Кв… квакнув Мазуренко і поперхнувся, побачивши міністра Ніковського:

— Це я, того, в вашу честь хотів квакнути — пояснив він — так… той то як його… не вийшло. Довжно застудив!…

— Ква — хотів квакнути Штефан і несподівано для самого себе гукнув по старій звичці:

— Здравія желаю, Вашскобродіє!

— Ква! — ніжно підквакнув з-Берліна Дідушок, в голосі котрого ясно було чути шелестіння швайцарських франків.

— Кваааа! — заверещав на октаву вище всіх Дятлів:

— Кваааа! — Всѣ вы подлецы и негодяи!!!
 
Воля. – 1920. – Т. 3, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu

сторінка →


2 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/2 березня сторінка →


3 березня

Всесвітній день письменника
  • 1770 — народився Іван Срезневський, професор красномовства, поезії й слов'янських мов Харківського університету, поет-класицист, перекладач
  • 1851 — народився Яків Шульгин, український історик
  • 1886 — народився Григорій Холодний, український мовознавець
  • 1934 — розстріляний Олесь Досвітній, український письменник
  • 1938 — помер Мелетій Кічура, український письменник, літературний критик, перекладач
  • 1943 — помер Теофіль Коструба, український церковний історик, перекладач, журналіст
  • 1947 — помер Філарет Колесса, український етнограф, музикознавець і літературознавець

Вікіджерела:Проза сьогодні/3 березня сторінка →


4 березня

  • 1852 — помер Микола Гоголь, український та російський письменник, прозаїк, драматург
  • 1865 — народився Едвард Дайсон, австралійський письменник, журналіст
  • 1867 — народився Сергій Кульжинський, український етнограф, засновник вивчення писанкарства
  • 1870 — народився Іван Копач, український педагог, мово- та літературознавець
  • 1879 — народився Бернгард Келлерман, німецький письменник
  • 1960 — помер Олександр Шульгин, український політичний, громадський, культурний і науковий діяч

Вікіджерела:Проза сьогодні/4 березня сторінка →


5 березня

  • 1827 — народився Леонід Глібов, український байкар, письменник
  • 1860 — народився Євген Олесницький, український правник, політик, публіцист
  • 1903 — народилася Наталя Забіла, українська письменниця, поетеса
  • 1966 — померла Анна Ахматова, російська поетеса

Вікіджерела:Проза сьогодні/5 березня сторінка →


6 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/6 березня сторінка →


7 березня

  • 1274 — помер Тома Аквінський, філософ-схоласт і теолог

Вікіджерела:Проза сьогодні/7 березня сторінка →


8 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/8 березня сторінка →


9 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/9 березня сторінка →


10 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/10 березня сторінка →


11 березня

  • 1544 — народився Торквато Тассо, італійський поет
  • 1775 — народився Василь Анастасевич, український бібліограф, письменник, перекладач
  • 1950 — помер Генріх Манн, німецький письменник, есеїст, драматург


 

„Я не дослухав того оповідання, а почав протискатися до середини здвигу. Серед улиці лежав чоловік, може до сорока літ, в подертій сорочці, окровавлений, посинілий. З голови ще капала кров. Коло нього припадала і лебеділа мала дівчинка. Мене аж морозом обхопило, коли позирнув на то, — а люде обступили довкола, стоять стіною та гомонять, — але й з місця не рушаються. А Максимову хату обступила жидівня, аж зачорнілося довкола, — вайкіт та гаркіт такий, що й слова власного не чути.

„Я стою, як остовпілий, дивлюся сюди-туди, не знаю, що діяти. Аж тут виджу, з вікна виставився той сам Жид, що забив Максима; вже геть геть, видко, осмілився і кричить, поганець:

— Так йому треба, піякови одному! Так йому треба! А ви чого тут поставали, свині? Марш до дому один з другим!

В мині кров закипіла.

— Люде, — заревів я не-своїм голосом, — чи ви постовпіли, чи поцапіли? Та не видите, що чоловіка забили перед вашими очима і ще сміються? А ви стоїте, тай ніщо? А грім же би вас божий побив! Бий злодіїв Жидів!

— Бий! — заревіло в тій хвилі з усіх боків, аж земля здилькотіла. — Бий злодіїв пявок!

„То так, як би іскра в солому впала. В одній хвилі весь мир став, як не той. Я ще й не озирнувся, а тут вже ціла хмара каміння посипалася на Жидів.
 
Іван Якович Франко.jpg
Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu

сторінка →


12 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/12 березня сторінка →


13 березня

  • 1711 — помер Нікола Буало, французький поет, теоретик класицизму
  • 1825 — помер Юліян Добриловський, український священик-василіянин, поет і перекладач
  • 1888 — народився Антон Макаренко, український радянський педагог і письменник
  • 1890 — народився Аркадій Животко, український журналіст, редактор, видавець
  • 1927 — померла Дніпрова Чайка, українська письменниця
  • 1933 — помер Михайло Пачовський, український письменник, фольклорист
  • 1944 — помер Василь Сімович, український мовознавець, філолог

Вікіджерела:Проза сьогодні/13 березня сторінка →


14 березня

  • 1883 — помер Карл Маркс, німецький філософ, політекономіст
  • 1897 — народився Василь Атаманюк, український поет, перекладач, літературознавець

Вікіджерела:Проза сьогодні/14 березня сторінка →


15 березня

  • 1830 — народився Пауль Гейзе, німецький письменник, Нобелівський лавреат 1910 року

Вікіджерела:Проза сьогодні/15 березня сторінка →


16 березня


 

Цілими річками текли люди до прапора Хмельницького, знищуючи на шляху все вороже. Палали вогнем панські будинки, падали зруйновані замки й сліду не лишалося од жидівських шинків та крамниць. Все, що не було щиро українське, кинулося тікати. Тікали польські вельможі, тікали й звичайні пани, тікали й українські підпанки — недоляшки, що вже зкатоличилися, тікали слідом і жиди-орандарі. Та не всім пощастило добутися до Стири річки… Цілими тисячами гинули вони од помсти покривдженого їми народу і по своїх будинках та замчищах, і по довгих, несходимих шляхах України.

Всі, що лишилися ще на Вкраїні, хоругви польського війська поховалися по міцних городах, і тільки Ярема Вишневецький, забувши славу свого стародавнього українського роду, бився проти козаків і, перекинувшись з кількома тисячами поляків з лівобережної України, крутився по Поділлю й Волині, вирізуючи своїх неузброєних кріпаків, що не хотіли тепер йому коритися. Але за ним ганявся його лютий ворог Перебийніс з великим загоном повстанців, не даючи йому й дихнути на одному місці.
 
Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu

сторінка →


17 березня

  • 1847 — народився Федір Вовк, український антрополог, археолог, етнограф, видавець, літературознавець
  • 1885 — народився Франц Коковський, український письменник, літературний критик, перекладач
  • 1897 — народився Олесь Бабій, український письменник, літературознавець
  • 1913 — помер Олександр Митрак, український письменник
  • 1947 — померла Костянтина Малицька, українська письменниця, перекладачка

Вікіджерела:Проза сьогодні/17 березня сторінка →


18 березня

  • 1634 — народилася Мадам де Лафаєтт, французька письменниця
  • 1876 — помер Фердинанд Фрейліґрат, німецький поет
  • 1904 — народився Марко Вороний, український поет, перекладач
  • 1907 — помер Петро Голубовський, український історик
  • 1911 — помер Павло Житецький, український філолог

Вікіджерела:Проза сьогодні/18 березня сторінка →


19 березня

  • 1818 — народився Петар Прерадович, хорватський військовий діяч, поет
  • 1884 — помер Еліас Леннрут, записувач і дослідник карело-фінського епосу «Калевала»
  • 1895 — народився Максим Рильський, український поет, перекладач, публіцист
  • 1930 — народилась Ліна Костенко, українська поетеса
  • 1931 — народилась Емма Андієвська, українська поетеса та малярка
  • 1951 — помер Дмитро Дорошенко, український історик, публіцист, літературознавець, бібліограф

Вікіджерела:Проза сьогодні/19 березня сторінка →


20 березня

  • 43 до н.е. — народився Овідій, давньоримський поет
  • 1828 — народився Генрік Ібсен, норвезький драматург
  • 1851 — народився Ісмаїл Гаспринський, кримськотатарський просвітитель, письменник
  • 1897 — помер Аполлон Майков, російський поет, перекладач
  • 1899 — народився Аркадій Любченко, український письменник, редактор

Вікіджерела:Проза сьогодні/20 березня сторінка →


21 березня


 

Докладчик Сталін констатує, що „в Росії“ (так він називає усю терріторію б. Росії) залишилося ще багато старих пережитків в національній справі. „Становище великоруської національности, що була національністю пануючою, залишило сліди свого впливу навіть на комуністах московських“, які часом „ухиляються в бік великодержавного шовінізму“. Комуністичний централізм прийняв старорежімні форми, і все, що пасує до осередку, цілком механично прикладається усюди; досить сказати, що ціркуляри наркомпрода про реквізіцію свиней посилаються для виконання у Кіргізію, де мусульманська людність ніколи свиней не мала. Комуністична партія пересякнута старим російським чиновником; місцеві елєменти одсунуто в бік, партійні справи попали до рук комуніста-попа, російського поліціянта та кулака (глитая). „Это русское великодержавное кулачье, — каже содокладчик Сафаров, — оказавшееся волею судеб „носителем“ пролетарской диктатуры на окраинах, отбросило туземныя массы в лагерь контр-революціи“. Затонський свідчить, що „червоний патріотизм“ комуністів вироджується в „русотяпство“, воскрешає тенденції до „єдиної неділимої“. В цьому й полягає причина радянської безуспішности „в ліквідації національної справи“. На Україні революція „розбудила широкий національний рух, а ми не зуміли направити його в нашому напрямі, ми прогавили його і він цілком пішов шляхом, по якому повели його місцева дрібно-буржуазна інтеліґенція та кулаки“. Отже діло треба поправляти: „не слід додержувати тієї примітивної московської лінії, якої додержує значна частина наших товаришів — на шкоду для радянської влади і на шкоду для радянської федерації“. Микоян висловлює побоювання, що коли зневажити місцеві національні обставини, то „пролєтарський елємент роспорошиться, і ми згубимо ту основу, на який держимося… До села ж нам слід поставитись ще більш обережно“.

Врешті, підводячи підсумок дебатам, Сталін що-до України визнає, що „українська національність істнує, і розвиток її культури повинен стати обовязком комуністів. Не можна йти проти історії. Ясно, що коли в містах України до свого часу переважали московські елєменти, то з часом ці міста безперечно будуть українізовані“.

Большевики, коли вже над ними ладаном запахло, говорять врешті ті речі, з яких власне повинні були б почати, коли б, по власному признанню, „не ухилялися в бік великодержавного шовінізму. Розуміється, це все самі лиш слова.
 
Alexander Ign. Lototsky.jpeg
Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu

сторінка →


22 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/22 березня сторінка →


23 березня

  • 1842 — помер Фредерік Стендаль, французький письменник
  • 1876 — народився Григорій Ільїнський, український філолог-славіст, історик, археограф, етнограф
  • 1918 — Українська Центральна Рада оголосила українську мову мовою діловодства

Вікіджерела:Проза сьогодні/23 березня сторінка →


24 березня

  • 1494 — народився Ґеорґіус Аґрікола, німецький вчений епохи Відродження
  • 1832 — народився Роберт Гамерлінг, австрійський поет, драматург
  • 1882 — помер Генрі Лонгфелло, американський поет, перекладач
  • 1905 — помер Жуль Верн, французький письменник
  • 1907 — помер Андрій Маркевич, український етнограф
  • 1918 — Центральна Рада проголосила українську мову державною

Вікіджерела:Проза сьогодні/24 березня сторінка →


25 березня

  • 1742 — народився Василь Григорович Рубан, український і російський видавець, письменник, поет, перекладач

Вікіджерела:Проза сьогодні/25 березня сторінка →


26 березня

  • 1874 — народився Роберт Фрост, американський поет
  • 1892 — помер Волт Вітмен, американський поет, публіцист
  • 1909 — помер Микола Аркас, український письменник, композитор, історик

Вікіджерела:Проза сьогодні/26 березня сторінка →


27 березня

  • 1827 — помер Дмитро Веневітінов, російський поет, перекладач
  • 1871 — народився Генріх Манн, німецький письменник, есеїст, драматург
  • 1881 — народився Аркадій Аверченко, російськомовний письменник-сатирик, журналіст, видавець
  • 1891 — помер Павло Козлов, російський поет, перекладач
  • 1899 — помер Юлій Ставровський, український письменник у Словаччині

Вікіджерела:Проза сьогодні/27 березня сторінка →


28 березня

  • 1870 — народився Юліан Бачинський, український публіцист
  • 1891 — народився Олекса Слісаренко, український письменник
  • 1898 — народився Микола Сціборський, український державний та військовий діяч, публіцист, теоретик українського націоналізму
  • 1929 — помер Калістрат Анищенко, український письменник
  • 1944 — помер Стівен Лікок, канадський письменник, економіст


 
Ідеольоґія і політика сталінізму ввійшла в гостро підкреслену фазу московського націоналізму. В «інтернаціональній» Москві — «родіна» офіційно проголошена священною, а московський нарід «провідним народом пролєтарської революції»…. Навколо цієї символіки, совєтська влада творить культ обожування й галасливої національної гордости. Ґенезою цієї еволюції большевизму був по перше його згаданий нерозривний звязок з московською духовістю та її месіяністичною ідеєю, а по друге — внутрішні й зовнішні обставини, серед яких він опинився і які обумовлені банкроцтвом його первісної проґрамової концепції. Національна й великодержавна еволюція большевизму — це орґанічне явище, а роля совєтської влади в цій еволюції була спочатку скорше пасивною в тому розумінні, що вона під напором московської національної стихії не могла не відкрити шлюзів, які штучно здержували її в початковий період большевицької революції. А відкривши ці шлюзи — большевизм самий вріс у цю стихію, знайшовши в цьому властиво одиноке для себе оправдання в опінії московських мас. Є неоспоримим фактом, що коли сталінізм сьогодні ще тримається на поверхні, то насамперед завдяки своїй ролі «собірателя русских земель» і реалізатора старих ідей московського імперіялізму. А водночас ця його роля ще більше посилює до нього ненависть серед поневолених народів СССР.
 
Mykola Sciborskyy.jpg
Сціборський Микола. Сталінізм. 1942.pdf

сторінка →


29 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/29 березня сторінка →


30 березня

Вікіджерела:Проза сьогодні/30 березня сторінка →


31 березня

  • 1631 — помер Джон Донн, англійський поет
  • 1873 — народився Микола Міхновський, український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист
  • 1886 — помер Юзеф Богдан Залеський, польський поет
  • 1929 — Українська академія наук схвалила Харківський правопис української мови
  • 1940 — помер Осип Назарук, український письменник, публіцист


 
Той чужий чоловік, що оповідав мені може звичайну для нього річ, ані не додумувався, з яким болем слухав я його оповідання. З болем тому, бо я надармо старався розвязати найбільшу загадку нашої історії: Що було причиною затрати того інстинкту самозбереження в нашім народі, інстинкту, який зберегли в собі інші народи, далеко більше неспокійні ніж наш, інстинкту, який зберегли в собі навіть звірята. А ми не зберегли ні інстинкту ні розуму, тільки якась безмежна гордість залила в нас усе: і здібність до обсервації і здібність до роблення висновків і здібність до науки. А зате виробила в нас відповідно велику здібність до собачого самопониження перед чужими, до неймовірного крутійства, щоб якось закрити свою нікчемність і т. д. А яке те крутійство подібнісеньке на протязі століть! І все прикривалося якоюсь ідеєю. За старої царської Москви ті, що продавалися в нас на її услуги, аґітували за Москвою „во імя благочестивого православія“, а за теперішної большевицької Москви ті, що продалися на її услуги, аґітують за червоною Москвою „во імя інтересів бідного пролєтаріяту“, — словом, все знайдеться якась ідея навіть для найгіршого злодія. І все ті злодії вміли викликати довіря до себе й недовіря до дійсних патріотів України. І се власне траґедія тої гарної землі. З хвилею коли та траґедія скінчиться, та земля здобуде свою незалежність, — не скорше…
 
Осип Назарук.jpg
На Спокійнім Океані. Вражіння і думки з дороги.pdf

сторінка →


січень лютий березень квітень травень червень
липень серпень вересень жовтень листопад грудень