Вікіджерела:Проза сьогодні/грудень

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
січень лютий березень квітень травень червень
липень серпень вересень жовтень листопад грудень

грудень: календарпоезіяцитата


1 грудня

  • 1415 — народився Ян Длугош, польський католицький священник, історик, дипломат
  • 1717 — народився Григорій Кониський, український філософ, письменник і проповідник
  • 1869 — народилася Мірра Лохвицька, російська поетеса
  • 1874 — помер Олекса Стороженко, український письменник, етнограф, драматург
  • 1881 — народився Іван Созанський, український галицький історик, філолог, педагог
  • 1884 — народився Віктор Філоненко, український етнолог і тюрколог, дослідник культури народів Криму
  • 1891 — народився Микола Ваврисевич, український педагог, письменник, журналіст
  • 1934 — помер Іван Дніпровський, український поет, письменник, перекладач
  • 1958 — помер Олександр Копиленко, український письменник
  • 1978 — помер Петро Панч, український письменник

сторінка →


2 грудня

  • 1888 — народився Микола Янчевський, український військовий діяч
  • 1890 — народився Олександр Шумський, український радянський державний діяч, активний поборник українізації 1920-1930-х
  • 1814 — помер маркіз Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад, французький письменник
  • 1873 — народився Омелян Терлецький, український галицький педагог, громадський діяч, історик
  • 1903 — народився Іван Кириленко, український письменник
  • 1928 — помер Станіслав Здзярський, польський славіст, історик літератури, фольклорист

сторінка →


3 грудня

  • 1722 — народився Григорій Сковорода, український просвітитель, філософ, поет
  • 1800 — народився Франце Прешерен, словенський поет
  • 1843 — помер Михайло Лучкай, український мовознавець, фольклорист
  • 1857 — народився Джозеф Конрад, англійський письменник
  • 1877 — народився Степан Рудницький, український географ, картограф та етнограф
  • 1892 — помер Афанасій Фет, російський поет
  • 1894 — помер Роберт Луїс Стівенсон, шотландський письменник
  • 1897 — народився Андрій Головко, український письменник, критик
  • 1905 — помер Олександр Боровиковський, російський юрист, поет, фольклорист
  • 1937 — розстріляний Федір Шміт, український радянський візантолог, археолог, музеєзнавець, мистецтвознавець, теоретик мистецтва, педагог

сторінка →


4 грудня

сторінка →


5 грудня


 

Ґенерал приглядався до вояків, ставав, щоби запитати, куди кожний з них ціляє, яка віддаль до цілі, провірював мірник. Вояки виучені відповідали зовсім добре. Вкінці сказав ґенерал:

— От тільки такі вправи треба під цю пору робити з вояками. Це єдино доцільне. Пощо мені тих формальних парадних зворотів, маршів і таке инше. Вони на війні злишні.

Вже наближувалися до лівого крила сотні. Борович був вже вдоволений, що перегляд вдався щасливо, коли нараз…

В четвертій четі один рій лежав в рові, що був трохи позаду цілої сотні. Ґенерал мав цілу сотню по правій стороні, а цей один рій лежав в стрілецькім рові по його лівій руці. Він щасливо минув і цей рій і навіть не зауважив його. Та коли полковник Зайдлєр разом з Боровичем переходили коло цього роя, з рова дійшло до їх ушей здорове хропіння людини, що заснула твердим, здоровим сном.

Борович сполотнів. Полковник Зайдлєр поглянув на роя і сказав:

— Слухай! Дивися, ті люди сплять.

Борович став ні в цих ні в тих. Четар забув побудити вояків і вони всі спали сном блаженних. Навіть підстаршини. Бідний поручник просто забув язика в губі і не знав, що має сказати.

— То дуже добре! Це мусять бути дуже відважні люди. Коли вони не бояться навіть свого команданта і сплять підчас перегляду, то вони певно не будуть боятися і російського війська. Бо командант то найбільший ворог вояка — засміявся Зайдлєр.
 

сторінка →


6 грудня

  • 1768 — в Единбурзі надруковано перше видання Британської енциклопедії
  • 1805 — народився Олекса Стороженко, український письменник, етнограф, драматург
  • 1813 — народився Микола Огарьов, російський поет
  • 1842 — народився Данило Танячкевич, український громадсько-політичний діяч, економіст, публіцист
  • 1850 — народився Микола Кареєв, російський історик, філософ
  • 1855 — народився Амвросій Ждаха, український художник, ілюстратор
  • 1864 — помер Сімонас Даукантас, литовський історик і письменник-просвітник
  • 1871 — народився Микола Вороний, український письменник, театральний режисер, актор
  • 1882 — народився Володимир Держирука, український журналіст, письменник, перекладач
  • 1884 — народилася Марія Колцуняк, українська письменниця, перекладачка, публіцистка
  • 1921 — помер Микола Янчук, славіст, мовознавець, фольклорист, етнограф, педагог, письменник, драматург

сторінка →


7 грудня

  • 43 до н. е. — помер Цицерон, римський державний діяч, оратор, письменник
  • 1784 — помер Григорій Полетика, український громадський діяч, ймовірний автор «Історії Русів»
  • 1811 — народився Микола Устиянович, український письменник, громадський діяч
  • 1858 — народився Теофіл Окуневський, український юрист, адвокат, дипломат, громадсько-політичний діяч
  • 1870 — помер Михайло Вербицький, український композитор, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
  • 1888 — народився Левко Лепкий, український письменник, видавець, редактор, композитор, художник
  • 1905 — народився Георгій Дебец, радянський антрополог
  • 1921 — померла Юлія Жемайте, литовська письменниця
  • 1936 — помер Василь Стефаник, український письменник
  • 1947 — помер Трістан Бернар, французький письменник

сторінка →


8 грудня

  • 65 до н. е. — народився Горацій, римський поет
  • 1855 — народився Володимир Гіляровський, російський письменник, журналіст
  • 1868 — у Львові засновано товариство «Просвіта»
  • 1887 — народився Михайло Омелянович-Павленко, український військовик, історик, мемуарист
  • 1937 — розстріляний Іван Андрієнко, український письменник
  • 1937 — розстріляний Василь Вражливий, український письменник
  • 1937 — розстріляний Микола Любченко, український письменник, журналіст
  • 1937 — розстріляний Ґео Шкурупій, український письменник

сторінка →


9 грудня

сторінка →


10 грудня


 

Ще як Максим в останніх двох клясах ґімназії був, почало начальство на нього батькові жалітися та перестерігати. Певного нічого не казали, а таке: „З недобрими хлопцями водиться, котрі в начальства на прикметі, гуртки там у них якісь, демократствує, на начальство лихом дише, глядіть щоб він у вас на революціонера не вийшов!…”

Недуже вважав на те пан Андрій, начальства й сам він не полюбляв, як коли може й сам щось для нього неприємне при дітях бризнув, може що з того Максимові в вуха впало… То що?! Знав же пан Андрій, що одно — думки, а інше — життя: люби рай, а жити на землі треба, начальство лихе, хвалити нема за віщо, а скинь його, з лихом не розминешся, рівність — добре, а рівняй усіх, то всі старцями поробляться. Отже й Максим не дурний, мусить те зрозуміти…
 

сторінка →


11 грудня

  • 1872 — народився Андрій Яковлів, український історик, правник, громадський і політичний діяч
  • 1891 — помер Олександр Потебня, український мово- та літературознавець, філософ
  • 1941 — помер Василь Королів, український громадський діяч, письменник, видавець

сторінка →


12 грудня

  • 1674 — у Києво-Печерській друкарні вийшов перший короткий нарис історії України — «Синопсис»
  • 1766 — народився Микола Карамзін, російський історик, письменник
  • 1821 — народився Гюстав Флобер, французький письменник
  • 1900 — помер Олександр Кониський, український перекладач, письменник, видавець
  • 1902 — помер Павло Грабовський, український поет, публіцист
  • 1926 — помер Жан Рішпен, французький поет, письменник і драматург
  • 1939 — помер Дмитро Айналов, російський історик, дослідник давньо-руського мистецтва

сторінка →


13 грудня


 

Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого і повела в садок однієї вілли.

Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.

— Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!

— Іді, іді! не разговарівай!..

Знайомий пообіцяв поскаржитись голові вуцвика. А Павлина Анфисівна спитала:

— Ну скажіть правду: ви ж не комуніст?

Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила. І вона росказала:

… Громовиця не прийшла, — пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину. Хтось ламав гілки в лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята і соловей вже не співав, і соловї мовчали.

… — Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.

… На як найдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це натхнений Гіль.

… Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
 

сторінка →


14 грудня

сторінка →


15 грудня


 

Над рікою Гнізною, недалеко її устя в Серет, в глибині одного з подільських ярів, розкинулось повітове містечко — Теребовля. Славне воно своїм каміноломом, якого ґранітними плитами вимощені хідники багатьох міст не тільки в краю, але й за границею. Славна ще Теребовля своїми руїнами замку та василіянського монастиря, що мимоволі приводить на думку давнє минуле цього міста. А замітна Теребовля ще й тим, що її українські міщане свідомі того, що живуть в колишній столиці теребовельського князівства, яке в свій час блиснуло гордою діядемою на чолі князя Василька Ростиславича. Блиснуло і згасло разом з тим, як погас день в очах князя, видертих підступом і злобою братів-крамольників…

Ріка Гнізна ділить нинішню Теребовлю на дві дільниці „Старе“ і „Нове місто“, получені з собою 50-метровим, деревляним мостом. На захід від замку лежить третя теребовельська дільниця „Сади“ або „Садики“, що дійсно тоне в зелені садів. Населення містечка в силі 10.000 душ творять Українці, Поляки та Жиди.
 

сторінка →


16 грудня


 

Пішла дівчина до криниці, не знаючи, що їй діяти; з остраху й скочила вона до криниці за веретеном. Зовсім втратила свідомість, а коли прокинулась та очуняла, то побачила найпрекраснішу леваду й розсвітлене сонце й довкруги тисячі квіток. Пішла вона цею левадою та дійшла до печі, що була повна хліба; хліб кликнув:

— Ох, вибери мене, вибери мене, бо згорю; я вже давно спечений.

Дівчинка підійшла з лопатою, що лежала побіч і вигорнула хліб. Відтак ішла далі та прийшла до дерева, повного яблук. Вони кликнули:

— Ох, ізтряси нас, ізтряси нас, ми вже давно доспіли.

Потрясла вона яблунею, а яблука неначе дощ посипалися всі до одного; коли вже були в кошику, пішла вона далі.

Вкінці прийшла до малої хатини, а з неї виглядала стара жінка; мала вона величезні зуби, то дівча злякалось і хотіло втікати, але старуха кликнула:

— Чого ти злякалося, любе дівчатко? Лишися в мене. Коли ти меш роботу добре робити, буде тобі добре. Але мусиш глядіти, щоб ліжко гарненько застелити й пильно постіль трясти, щоб аж піря летіло. Тоді паде сніг на землю, бо я є Баба Зима.

Така ласкава мова взяла дівчину за серце й додала їй відваги. Зосталась вона на службі. Доглядала всього, що й стара була рада, а постіль трясла завсігди так завзято, що піря летіло, немов снігові пластинки. Зате мала гарне життя, ніколи не чула поганого слова, а печене й варене їла щодня. Довгенько жила вона при Бабі Зимі, аж стало їй сумно; спочатку вона й сама не знала, що з нею діється, аж догадалася, що то була туга за рідною хатою; хоча тут було їй тисяч разів краще, як дома, вона тужила за ним. Врешті вона сказала: „Тужно мені за домом і хоч добре мені тут унизу, не можу довше зоставати, мушу йти до рідні”.
 

сторінка →


17 грудня

сторінка →


18 грудня

  • 1575 — помер Марцін Бельський, польський письменник, історіограф
  • 1787 — народився Домінік де ля Фліз, український етнограф французького походження
  • 1803 — помер Йоганн-Готфрід Гердер, німецький філософ, теолог, письменник
  • 1819 — народився Яків Полонський, російський письменник
  • 1935 — помер Олександр Миловидов, російський історик, археограф, бібліограф
  • 1873 — помер Едуард Булвер-Літтон, англійський прозаїк, поет, драматург, політик
  • 1892 — народився Микола Куліш, український драматург
  • 1903 — народився Роман Завадович, український письменник, журналіст, редактор, культурно-освітній діяч
  • 1918 — померла Олександра Єфименко, український історик, етнограф
  • 1920 — помер Маттіас Йокумссон, національний поет Ісландії


 
РИНА

— До чого ж тут ноги, ідійотко?

УЛЯ

— А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки — в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Рина і тьотя бликнили на свої).

РИНА

— Це він тобі паморки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!.. Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!

ТЬОТЯ

— Бачте, — він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину нарешті, він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…

МАЗАЙЛИХА

— Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас укра-їні-за-а-цію…

ТЬОТЯ
— Боже!.. По-моєму прілічнєє бить ізнасілованой, нєжєлі українізірованой. (Одійшла).
 

сторінка →


19 грудня

  • 1830 — народився Данило Мордовець, український та російський письменник
  • 1873 — народився Микола Філянський, український поет, музеєзнавець
  • 1899 — народився Антал Гідаш, угорський письменник, перекладач творів Т. Шевченка
  • 1919 — народився Микола Лукаш, український перекладач, мовознавець
  • 1930 — померла Валерія О'Коннор-Вілінська, українська письменниця та перекладачка

сторінка →


20 грудня

сторінка →


21 грудня

  • 1375 — помер Джованні Боккаччо, італійський прозаїк і поет Раннього Відродження
  • 1639 — народився Жан Расін, французький поет, драматург
  • 1841 — народився Володимир Іконніков, український історик
  • 1861 — народився Євген Чикаленко, меценат української культури, видавець, публіцист
  • 1889 — народився Стефан Таранушенко, український мистецтвознавець, історик архітектури
  • 1930 — помер Степан Томашівський, український історик, публіцист, політик
  • 1942 — помер Михайло Полієвктов, російський історик, археограф, кавказознавець


 
Я досі з приємністю згадую час, проведений мною в товаристві „інородців“ під час того зїзду журналістів. Ми багато розмовляли на своїх засіданнях і за вечерею про тодішні умовини життя недержавних народів Росії; мріяли про майбутній федеральний устрій її, але й побоювалися співжиття в одній державі з напів-азіятським, некультурним народом московським. Федерація з ним здавалася нам небезпечною, бо він при своїй некультурности, разом з тим дисціплінований, звик коритися волі старшого в родині, „большака“-батька, чи старшого брата, а тому сліпо кориться всякій державній владі. Мало того, він сам почуває себе народом-господарем у Росії, бо куди він не піде, не поїде — чи у Варшаву, чи в Київ, чи в Тифліс, скрізь з ним говорять його мовою, та й все начальство, бюрократія, починаючи з царя, говорять тою самою мовою. По розумінню Москаля всі народи нижчі за нього, до всіх він ставиться з призирством: Українець у нього „хахол-дурак“, Поляк — „полячишка“, Фин — „чухна поганая“, Кавказьці — „татарва безмозґлая“, Жид — „паршивий“ і тд. І дійсно, московський народ уявляє з себе велику силу своєю кількістю, північною витревалістю, стихійною дисциплінованістю та нахабством.
 

сторінка →


22 грудня

сторінка →


23 грудня


 
Сучасний парламентаризм створив чисельну верству професійних політиків, що формально виступаючи в якості »народних вибранців«, в дійсності цілком відірвані від народу. Партійні комітети стали своєманітними торговельними бюрами, де купується й продається суспільний інтерес. В керівництві партій скупчилися різні неморальні елементи, що надали політичній діяльності характеру несумлінного »ґешефтмахерства« — відштовхуючи цим від неї найкращі творчі елементи суспільства. Це політичне »ґешефтмахерство« часто-густо межує з виразною криміналістикою! Досить лише пригадати афери Устриків, Ставіскіх і інші відомі »панами« сучасної демократії (а скільки їх залишається невідомими!), в яких незмінно викривалася кримінальна співучасть визначних парламентарів і навіть членів урядів, щоб здати собі справу, що ховається тепер під назверхніми ідейними й орґанізаційними шильдами демократії…
З многонадійних обіцянь демократії, її »вільний« громадянин дістав тільки право раз за кілька літ кинути до урни свій виборчий листок за політикуючого »фахівця« — якого він найчастіше навіть не знає й не шанує, яким не цікавиться і, не ховаючи своїх настроїв — шле »під три чорти«…
 

сторінка →


24 грудня

  • 1798 — народився Адам Міцкевич, польский поет
  • 1844 — народився Євген Желехівський, український лексикограф, фольклорист
  • 1851 — під час пожежі в бібліотеці Конгресу США згоріли 35 тисяч книг та безліч унікальних документів
  • 1863 — помер Вільям Текерей, англійський письменник
  • 1876 — народився Спиридон Черкасенко, український письменник, драматург
  • 1892 — помер Юліан Целевич, український галицький педагог, історик, просвітницький діяч
  • 1934 — помер Веніамін Кордт, український історик, бібліограф, бібліотекознавець, археограф, літературознавець, архівіст

сторінка →


25 грудня

сторінка →


26 грудня

  • 1771 — помер Гельвецій, французький літератор і філософ
  • 1804 — народився Григорій Савчинський, український галицький громадський діяч, письменник
  • 1862 — народився Семен Надсон, російський поет
  • 1889 — помер Левко Боровиковський, український поет, фольклорист, етнограф
  • 1898 — народився Євген Плужник, український поет, драматург, перекладач
  • 1898 — народився Іван Карпинець, український історик, музеєзнавець
  • 1898 — народився Віктор Юркевич, український історик
  • 1933 — помер Анатолій Луначарський, державний діяч, письменник, драматург, літературний критик, мистецтвознавець


 

Злодії оповістили війну денікинській поліції в Одесі. Війну відкриту. Ніколи одесити не мали ліпшої забави.

Молдаванка, Романівка, портові околиці і инші передміста великого (на той час майже міліонового) міста зароїлися від невеличких груп блідих, часто в елєґантних френчах мущин. Були опоясані биндами набоїв і мали рушниці, хоч звикли частіше уживати револьверів. Усадовилися в амбразурах вікон, в піддашах, в брамах, за кольонками ґанків, за пнями акацій (більшість акацій була вже зрубана на паливо підчас революції) і зустрічали раптовим скаженим обстрілом несміливі відділи денікинської поліції з великими бляхами на каплоухих картузах і довгих, як спідниця, чорних шинелях. Казали, що злодії мали опанувати місто і раз на завжди розгромити його. А може і встановити в місті свою владу.

Цього було за багато і для безталанної адміністрації денікинців: кількатисячним відділам поліції, набраної з утікачів з цілої України та з кількох чисто російських формацій, наказано було оточити непокірні передмістя (де по заході сонця взагалі боялися показуватись золоті наплечники) і, крок за кроком посуваючися, очистити від непевних елєментів.
 

сторінка →


27 грудня

  • 1633 — помер Мелетій Смотрицький, автор «Слов'янської граматики»
  • 1817 — народився Ніколоз Бараташвілі, грузинський поет
  • 1890 — народився Василь Ємець, український бандурист, історик, письменник
  • 1938 — помер Осип Мандельштам, російський поет

сторінка →


28 грудня

  • 1900 — помер Степан Ніс, український фольклорист, етнограф, письменник
  • 1925 — помер Сергій Єсенін, російський поет
  • 1945 — помер Теодор Драйзер, американський письменник


 
Провінціяльну гру преферанс грається так: чотири є кольори: піки (вино), трефи (жир), бубни (дзвінки), чирва — і в такій послідовності вони старші. Тож найменша — піки, а найстарша — чирва. Узявши листки, картяр вирішає, чи може забрати мінімум шість узяток, і коли може, то вигукує „піки“. Другий по черзі картяр може призначити на козиря (світку) вже тільки трефи, бубну або чирву. Отак торгуються, аж перейшовши чирву, можуть іти вже тільки на сім узяток, далі на вісім і так до десятьох. Коли всі відстануть, боючись провалу, той, що брався узяти найбільше взяток у найвищій масті, призначає козир, але не з нижчої масти, ніж та, до якої торгувався. Візьме стільки, скільки казав, пише собі в плюс, не візьме, записує подвійний собі штраф. Гра ця „комерційна“, не азартна.
 

сторінка →


29 грудня

  • 1858 — народився Данило Лепкий, український письменник, етнограф, публіцист
  • 1900 — народився Михайло Дубовик, український поет
  • 1901 — помер Микола Соловйов-Несмілов, російський письменник
  • 1926 — помер Райнер Марія Рільке, австрійський поет
  • 1938 — помер Броніслав Тарашкевич, один із укладачів орфографії білоруської мови (тарашкевиці)
  • 1941 — убитий Дмитро Ревуцький, український мистецтвознавець, літературознавець, музикознавець, фольклорист, перекладач
  • 1948 — загинула Богдана-Марія Світлик, письменниця, воячка УПА
  • 1952 — помер Іван Кочерга, український драматург

сторінка →


30 грудня

  • 1616 — вийшов друком «Часослов» — перша друкована в Києві книга
  • 1642 — народився Вінченцо да Філікайя, італійський поет
  • 1819 — народився Теодор Фонтане, німецький письменник
  • 1865 — народився Редьярд Кіплінг, англійський письменник
  • 1866 — народилася Олеся Озаркевичева, українська піаністка, фольклористка, письменниця, громадська діячка
  • 1869 — народився Стівен Лікок, канадський письменник, економіст
  • 1906 — народився Святослав Гординський, український художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, журналіст
  • 1943 — помер Олександр Мицюк, український юрист, економіст, соціолог, громадський діяч
  • 1944 — помер Ромен Роллан, французький письменник, лавреат Нобелівської премії (1915)


Ріккі-Тіккі-Таві. (Бад Вьорльзгофен, 1948)

 

— Ріккі-Тіккі! — кричала вона. — Я привела Наґаїну аж під дім, а вона вийшла на веранду й… Ой, поспішай, бо в неї щось погане на думці!

Ріккі розбив ще двоє яєць, зліз із грядки динь з третім у зубах і, скільки було сил, побіг у напрямку веранди. Тедді, його мати й батько сиділи при сніданку, та Ріккі запримітив, що вони не їли. Сиділи бліді і наче закам'янілі. Наґаїна лежала скручена в клубок біля стільця Тедді, біля босих ніг хлопчика й колихалася, співаючи собі переможну пісню. Вона шипіла:

— Сину високого чоловіка, що вбив мого Наґа. Я ще не готова. Пожди хвилину. Сидіть тихенько всі троє! Якщо хтось із вас рушиться, я вжалю того малого своїм трійлом, а як не рушитеся, то також ужалю. О, ви дурні, що вбили мого Наґа!

Тедді сидів, дивлячись уважно на батька, а батько зміг тільки шепнути: „Тедді, не рухайся! Сиди тихенько, Тедді!“

В ту хвилину підбіг Ріккі й крикнув:

— Обернись, Наґаїно, обернись, будемо битися!

— На все прийде час, — сказала холодно Наґаїна, не рушаючися з місця й не зводячи очей з дитини. — Потім я порахуюся і з тобою! Поглянь на своїх приятелів, Ріккі-Тіккі. Вони бояться. Вони не сміють рухнутися, а коли ти підійдеш бодай на крок ближче, я кинуся на цього хлопця.

— Ти краще поглянь на свої яєчка! — сказав Ріккі. — Піди туди на грядку під мур і поглянь, Наґаїно, чи їм чого не сталося.

Велика гадюка тепер трохи повернулася й побачила яйце, що лежало на веранді, перед мунґосом.

— Ах! — зашипіла гадюка. — Віддай! Віддай мені!

Ріккі-Тіккі розставив ноги над яйцем, а його очі почервоніли.
 

сторінка →


31 грудня

сторінка →


січень лютий березень квітень травень червень
липень серпень вересень жовтень листопад грудень